(no subject)
Ця наївність завжди грає проти мене, і колись доведе.. Щирість і відкритість - та ну це все. Вернутись в 14, закритись в собі й жити так легше. Я вже на шляху до того, на шляху назад. Краще так. Так явно буде краще.
Голова світла й робота робиться, а не складається нова не правдива історія.
Я так люблю вечірнє та нічне місто. Треба ще трохи часу, жара спаде, й можна вилазити на прогулянку. Вчора було так добре. Площа, спів під гітару, правда компанія різношарова, відносини вже не ті, а в словах мовчання, але таке відлюдькувате. А в усіх спомини минулого, добре було колись. А зараз, здається, що далі стає все важче, добре було колись сприймати все не так. Можливо потім я добре говоритиму про тепер? Ясно, що так, я ж просто не памятатиму всього, що було негативного тепер, як забулось і минуле. Хочеться, щоб швидше забулось.
Найбільше, що хочу зараз навчитись, це не сприймати все близько. Не хочу сприймати близько нічого. Набридли сльози. Це все якось важко. Треба, щоб стало байдуже до всього. Хочеться полегшення. Воно прийде, бо все так не буде:) І все буде добре. Так говорить моя Лапочка:)
ЕХ, все... нарешті завтра додому. Жаль, що треба буде вернутись в середу. Але нічого, то ж лиш на день:) А там будуть мої дівки) І з кимсь вже роки не спілкувались.. недавно подумала, що всі ті мої колежанки, то з пластового гуртка) ніколи до цього року про це не замислювалась.. Хоча вони зараз не пластують, але ми один гурток, ми живемо не символікою гуртка, а одне одним. це так приємно мати таких друзів, хоч і на відстані)