Нетипово про типове. Ау, щастя..?
Нагадує гуртожиток. Затишний балкон, дешеве вино. Випадково надибані сіжки.
Літо, вечір, гарна компанія. Вечір вівторка нагадує справжнє життя. Таке, яке зазвичай асоціюють із вечором п'ятниці чи вихідним.
Нові мрії, які мало відрізняються від старих. Чарівні "гекслі" (Ліза, в тебе немає конкурентів! Але уяви, що ти хлопець і що я в тебе закохана?!).
У мене з'явилось дещо більше, ніж кофє і рамашкі.
Дивно, що не зникло бажання "мускатного" і (ізрідка) - нікотину.
На восьмому поверсі дев'ятого гуртожитка ти винятково усамітнювалась. В спину дивилось світло лампочки, пара таджиків, які після півночі традиційно виходили готувати плов, і пара тарганів, які, в принципі, ніколи не зникали. Ти мріяла про власну квартиру. З балконом, барною стійкою, інтернетом і таким необхідним усамітненням.
І (о чудо! Як таке взагалі могло трапитись?!) ти знімаєш квартиру. В Києві. З новим ремонтом, без тарганів і сусідів. Ти навіть купила фіолетову фіалку і п'ятірку різнобарвних і різногабаритних порцелянових чашок, - як мріяла.
Дивно, що не зникло бажання вина і нікотину.
Може, тому що "гекслі" не поруч, на балконі, з вином, говорить поо сокровенне, розділяє мрії і страхи. А десь там, за спиною. Зовсім не п'яний і навіть не випивший.
Все-таки важливо, щоб був хтось, з ким можна було просто помовчати. З чаєм чи вином. На балконі, на ліжку чи постеливши на підлозі покривальце і запаливши свічку.
Я б хотіла зустрічатись з кращим другом.
Хоча, може це й добре, Ліза, що ти не мужик..