Я давно не писау. Через тисячі літ...
Лайфхак #456: Їсти холодець руками - справа невдячна.
Я дома і абсолютно розслаблена. Мене б не змусив встати з ліжка навіть метеорит/літак/бетмен, що летить просто на мене.
Я дихаю свіжущим повітрям, слухаю тишу, сплю, дивлюсь фільми, їм, пасивно кохаю і тихо відчуваю, як атрофується мій єдиний письменницький м'яз.
Я давно не писала.
Я не писала так давно, що, здавалося, в голові не лишилося жодної думки - лише рамочки для інстаграма. Завжди хотіла вміти дистанціюватися від слів. Не вважати їх важливими чи значимими. І от тепер, здається, вони мені мстять. Плутаються і розбігаються, як маленькі мозкошмиги. Чи гобліни.
Я втрачаю хвости речень і не можу вигадувати зв'язний текст більше, ніж на тисячу знаків. Власне, це ще добре, якщо він виходить довшим за твіт.
Краткость - сестра таланта?
А як же книжку написать?..)
Тєжела жизнь человека без мети. А ще важче, коли в тебе є мета, яку 24 роки ти відкладаєш на потім. І тіки відчуваєш, як тихо атрофується твій письменницький м'яз.