Львівська опера
Ви були в опері? Я, проживши 28 років, слухала арії лиш на старих рипучих платівках (а пізніше - на касетах, записаних з цих самих платівок) у музичній школі. І оперу «Ріголетто» Дж. Верді знаю звідти.
А минулої суботи я вперше відвідала оперу. Не де-небудь, а у величному львівському театрі.
Туристи легко впізнають будівлю Львівської опери. Усередині вона не менш прекрасна. Фойє зі сходами та зала, де на сцені відбувається дійство, вражають оздобленням. Я, піднявши голову, із захватом оглядала вкриту позолотою ліпнину, розпис на стелі. Раділа, що ми прийшли раніше, і можна роздивитися все до найменших дрібниць.
Львівська опера - величезна… фотозона для селфі. Красу її можна порівняти з Одеським оперним театром.
https://instagram.com/p/B8ovdC5hghj
Тепер про саму оперу. «Ріголетто» - розповідь про трагедію батька. Його доньку спокушає герцог, і вона гине, жертвуючи собою заради кохання. Класика.
Я не фанатка оперного співу. Мені кортіло дізнатися, чим приваблює це дійство глядачів. І хоча із відвідуванням балету був позитивний досвід, я все ж таки мала про запас варіант піти після першої ж дії (або після другої), якщо не сподобається. Що, власне, і зробили сусіди зліва. А можливо, вони просто поспішали на потяг.
Глядачі вистави - здебільшого туристи. І чимало говорили польською. Під час антракту вони читали зі смартфона, що відбуватиметься в наступній дії.
Здавалося б, все має бути зрозуміло, адже в опері всі співають. Але… італійською.
Мовні бар’єри долають українські субтитри. Вони супроводжують кожну репліку. Можна встигнути прочитати раніше, ніж актори проспівають, щоб встигнути насолодитися дією.
У мене враження від перегляду позитивні. Усю виставу не покидало відчуття причетності до якогось таїнства. Хоч у залі дехто відверто спав, після завершення всі як один аплодували акторам - головним героям - та дирижеру.
Хто знає, можливо, тому що так заведено. А може, це просто магія музики та величного місця.