Про любов. І зраду. Художній нарис.
Оленка перегорнула останню стрінку журнальчика, відсунула його на край стола, аби не заважав. Відхилилась зручно на спинку плетеного крісла і потягнулась до мініатюрного горнятка кави, примружившись на тепле весняне сонце, яке лагідно освітлювало терасу кав"ярні.
Запашний ковток наповнив тіло приємними спогадами. Ще вчора вони сиділи з ним тут удвох. Він тримав в своїх мужніх долонях її тендітну руку і шепотів на вушко солодкі слова, від яких паморочилось в голові, ставало тепло десь в області сонячного сплетіння і багатообіцяюче натякало на цікаве продовження вечора. Але в самий солодкий момент раптом нервово скрикнув його мобільнік, сповіщаючи про прихід смски. Він якось знітився, винувато глянув на Оленку та сіпнувся до телефону. Оленка сьомим жіночим чуттям зрозуміла - смска від дружини. Весь чарівний кришталевий світ вмить розсипався на друзки. Звісно, він намагався потім згладити ситуацію, натужно жартував, відволікав. Але Оленка вже знала, що вже все зруйноване і нічого не вийде. Він їй не належить, ніколи її не був і не буде. Інша має на нього законне право (Чи законне?). Оленка уявляла суперницю чомусь без макіяжу, розтовстілою, в бігудях та байковому халаті, що пах вчорашнім бощем. Їй стало його шкода, але тільки на мить. Якось одразу нахлинуло розчарування, яке затопило збудження і приємні сподівання.
Оленка тряхнула головою, відганяючи неприємні спогади і жаль до себе, відсьорбнула кави, знову розкрила улюблений журнал і прочитала "Буває, що зрада зближає людей". Ну що ж, якщо зрада може зблизити його, такого мужнього, з такою чарівною посмішкою, дотепного, цікавого з його мегерою, недоглянутою, сварливою та скучною, в такому разі Оленка зробила все, аби цього зближення не трапилось. Отже, є сподівання, що ще не все втрачено! Він обов"язково повернеться, зателефонує і знову призначить зустріч. Десь глибоко затеплились два приємні почуття: сподівання на майбутні пригоди і гордість за себе, що встояла перед спокусою вчора. А могла ж не втриматись, піддатись миттєвому бажанню, як остання розпусниця. Але вона не така! Вона досвічена доросла жінка, яка не піддається на тваринні бажання, а здатна вести тонку по-справжньому жіночу гру.
Раптом заграла приємна мелодія на її мобільніку. Оленка спочатку здригнулась, але вже за мить на її обличчі промайнула впевненість в собі. А що я казала, обов"язково зателефонує! Вона елегантно сперлась на бильце, закинула ногу на ногу і ніби знехотя потягнулась в сумочку за телефоном. Ще встигнула кинути швидкий погляд на дисплей, як з трубки пролунало: "Любко моя, де ти шляєшся? Я вже годину вдома, тебе нема, їсти не приготовано!"
Чоловік! Щоб тебе чорти побрали - подумки прокляла його Оленка, втім знайшла в собі сили відповісти "Пусічка? Це ти? Чогось ти рано з роботи. Я тут у подружки затрималась. Переписую нового рецепта смачнющого салатика і бігом додому! Так, і я тебе цілую! В щочку!"
Оленка сховала мобільнік в сумочку, підняла руку вгору, ніби розписуючись в повітрі, приманюючи офіціантку, і подумала: "Як все складно дуже. Переплетено все. Перемотано. І неоднозначно."
Запашний ковток наповнив тіло приємними спогадами. Ще вчора вони сиділи з ним тут удвох. Він тримав в своїх мужніх долонях її тендітну руку і шепотів на вушко солодкі слова, від яких паморочилось в голові, ставало тепло десь в області сонячного сплетіння і багатообіцяюче натякало на цікаве продовження вечора. Але в самий солодкий момент раптом нервово скрикнув його мобільнік, сповіщаючи про прихід смски. Він якось знітився, винувато глянув на Оленку та сіпнувся до телефону. Оленка сьомим жіночим чуттям зрозуміла - смска від дружини. Весь чарівний кришталевий світ вмить розсипався на друзки. Звісно, він намагався потім згладити ситуацію, натужно жартував, відволікав. Але Оленка вже знала, що вже все зруйноване і нічого не вийде. Він їй не належить, ніколи її не був і не буде. Інша має на нього законне право (Чи законне?). Оленка уявляла суперницю чомусь без макіяжу, розтовстілою, в бігудях та байковому халаті, що пах вчорашнім бощем. Їй стало його шкода, але тільки на мить. Якось одразу нахлинуло розчарування, яке затопило збудження і приємні сподівання.
Оленка тряхнула головою, відганяючи неприємні спогади і жаль до себе, відсьорбнула кави, знову розкрила улюблений журнал і прочитала "Буває, що зрада зближає людей". Ну що ж, якщо зрада може зблизити його, такого мужнього, з такою чарівною посмішкою, дотепного, цікавого з його мегерою, недоглянутою, сварливою та скучною, в такому разі Оленка зробила все, аби цього зближення не трапилось. Отже, є сподівання, що ще не все втрачено! Він обов"язково повернеться, зателефонує і знову призначить зустріч. Десь глибоко затеплились два приємні почуття: сподівання на майбутні пригоди і гордість за себе, що встояла перед спокусою вчора. А могла ж не втриматись, піддатись миттєвому бажанню, як остання розпусниця. Але вона не така! Вона досвічена доросла жінка, яка не піддається на тваринні бажання, а здатна вести тонку по-справжньому жіночу гру.
Раптом заграла приємна мелодія на її мобільніку. Оленка спочатку здригнулась, але вже за мить на її обличчі промайнула впевненість в собі. А що я казала, обов"язково зателефонує! Вона елегантно сперлась на бильце, закинула ногу на ногу і ніби знехотя потягнулась в сумочку за телефоном. Ще встигнула кинути швидкий погляд на дисплей, як з трубки пролунало: "Любко моя, де ти шляєшся? Я вже годину вдома, тебе нема, їсти не приготовано!"
Чоловік! Щоб тебе чорти побрали - подумки прокляла його Оленка, втім знайшла в собі сили відповісти "Пусічка? Це ти? Чогось ти рано з роботи. Я тут у подружки затрималась. Переписую нового рецепта смачнющого салатика і бігом додому! Так, і я тебе цілую! В щочку!"
Оленка сховала мобільнік в сумочку, підняла руку вгору, ніби розписуючись в повітрі, приманюючи офіціантку, і подумала: "Як все складно дуже. Переплетено все. Перемотано. І неоднозначно."