Feb 27, 2013 00:51
Життя-життя...
За що ти мене так оце каруселиш?
Ти ж знаєш, що я все ще почуваюсь маленькою дівчинкою. Фігачиш по мені ностальгіями, вкидаєш у емоції, які і дорослому не під силу переварити. Для чого мені почуття, отакі, з минулого життя? Думаєш мені з цим легко?
Мені здається, що я, рано-чи-пізно закінчу в якійсь спеціалізованій клініці. А на сусідніх ліжечках з металевими ніжками розважатимуться моя недо-творчість, правіше від неї скалічена внутрішня дитина, коло вікна буде відлежуватися постійне бажання невідомо-що-невідомо-кому-щось-довести, а на ліжку перед виходом з палати без кінця буде тусити моя надмірна емоціність. Балакучість буде часто навідувати мене, і приносити звідусіль чутки. А совість житиме в мене під ліжком, і прокидатися буде вночі, тоді ж коли і мені не спатиметься.
Коротше все, як і зараз, тільки в психлікарні:)
Райдужний прогнооооз)*це проспівати треба, для пущого постмодернізму*
я,
шукаюсь в собі,
в точку