Зрадники-захисники
Прочитав щойно один матеріал цікавий, В'ятрович його оприлюнив. Він є відомим борцем за історичну правду, ну то й тисне іноді в пресі досить цікаві матеріали. Зветься стаття “Звернення Петлюри до українців: “Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!”
Так я прочитав, і коли зрозумів раптом, який розклад цікавий вийшов через цю статтю, - аж засміявся.
Оскільки в самій темі смішного не так вже й багато, тому поясню. Початок всій справі, заради якої, думаю, й цю статтю писано, дала та хвиля “обурення”, яку підняли єврейські організації і, зрозуміло, більшість російськомовних євреїв через встановлення пам'ятника Симону Петлюрі в колишньому єврейському районі Вінниці, так званій Єрусалимці. Я особисто кілька разів спробував написати в коментах декілька слів, що, мовляв, Петлюра ніяк не причетний до погромів, ще кілька розумних євреїв, бачив, намагалися якось вставити слово правди й заспокоєння в цей потік лайки, - але де там... Проте, справа не в мені й не у віртуальних бійках. Йдеться про українців.
Так от, в мережі з боку “діячів” українських, і в коментах почали, зрозуміло, з'являтися звинувачення, що, мовляв, євреї заморили Україну в Голодомор, вони керували Росією більшовицькою і окупацією Україні - і пішло й поїхало... Хвиля обивательської дурі з обох боків.
А я прочитав відозву Симона Петлюри, та й стоп собі думаю: що ж це виходить? - хто оце зараз в
мережі та у виступах у пресі “захищає” Петлюру - українського соціаліста, який євреям був аж ніяк не ворог? Захищають його, і з трибун, і в газетах, і в мережі, але, головне, що я хочу підкреслити, - кинулися йому “на захист” головним чином українські антисеміти, за рівнем розвитку пересічні обивателі, - це ж видно по якості й рівню “доказів” і узагальнень.
То що ж це виходить, рідненькі?.. Тоді, за часів Петлюри, антисеміти з народу, всі ті “батьки”, “отамани”, вояки “гайдамацьких” і “козацьких” загонів, інші ненависники євреїв, - уся та маса, що вбивала й грабувала задля простої насолоди випустити кишки беззахисній людині, покришити шаблюкою неозброєного єврея, згвалтувати беззахисних жінок і дівчат, понабирати здобичі з майна, що в залитих кров'ю тут же вбитих господарів, будинках, - вони ж цим, власне, зганьбили ту владу і той, хоч який вже був, державний устрій, котрі намагався налаштувати Симон Петлюра.
Тому що, з одного боку, Петлюра був офіційним главою цієї влади, і все, що при ній робилося з людьми, автоматично людська свідомість вішала на нього. А з другого боку, вороги його, - й, до речі, видатні фахівці своєї справи, - радяньска пропаганда, зрозуміло, негайно ж скористалися послугою, яку їй надали тисячі українців-антисемітів, і зробила Петлюру, вже в свідомості народів і світової громадськості, втіленням звірячого антисемітизму.
Людину, яка хоч і слабо (і без цього було лиха тоді, за Отаманщини), але ж намагалася якось припинити це свято ненависті , ба й навіть видавала накази про покарання за погроми.
Отакої, панове... Народ, антисеміти, що в ньому, так розгулявся, о зрадив владу, зрадив Петлюру, зрадив Україну, вштовхнулв її в другу Руїну отаманщини, призвів, врешті, своєю зрадою, вже вдруге, як після тієї, першої Руїни, до того, що Україна знову лягла під Росію, а внаслідок цього, хай, начебто, й побічно, - до мільйонних жертв колективізації й Голодомору, - а зараз ті ж антисеміти, - бо дай їм волю, знову почали б і “різати жидів”, і, плюючи на владу, чинити свавілля по всій країні, - захищають Симона Петлюру. Зрадники-захисники.
Багато цікавих речей можна виснувати з тієї коловерті дурі, що здійнявся навколо Петлюри й цього пам'ятника. І про характерні риси мислення і узагальнень пересічного обивателя, чи “простого”, чи то на посаді, бо на посаді він робиться розумніший лише собі в кишеню. І про погану рису євреїв, які коли живуть вимушено в якійсь імперії, то переймають забобони й упередження пануючої нації, в нашому випадку російсько-“совєцької”, - як колись у Єгипті, так, що Мойсею довелося майже силою їх звідти витягувати в пустелю. І про гірку долю України, - краю, характерна особливість якого, - розбрат і різанина між своїми ж, як це відзначає М.Костомаров, вказуючи, що це було ще за часи князів, і така, мовляв, доля цієї землі. Багато дечого переплелося навколо тієї бронзової лави, з засмученим Петлюрою на ній, в колишній Єрусалимці.
Ну, “як прийдеться до ладу”, то й напишемо.