Монгольф'єр на Валах: спроба № 2. ВДАЛА!
Писати зараз щось в жж, не отримуючи звідси майже ніякого фідбеку у вигляді коментарів - психологічно непросто. Але я ТАК чекала на цю подію, що мовчати нема сил.
Поїхали.
22 вересня 2019 р. все вийшло. Історична реконструкція і повітроплавання, дві мої улюблені стихії, об'єдналися, щоб над кам'янецькою фортецею знову злетів монгольф'єр.
Велика подяка тим, хто це придумав і втілив: президенту Федерації повітроплавання України В'ячеславу Гардашніку, директору кам'янець-подільського музею-заповідника Олександру "Гайдуку" Зарембі
- та десяткам реконструкторів та повітроплавців. котрі взяли участь у події.
Але до цього сталося багато чого.
Почнемо з початку.
Далі я вільно цитуватиму власну статтю "Поділля і кулі", котра була опублікована у газеті "Подолянин" 29 вересня 2017 р.
За право називатися столицею українського повітроплавання сперечаються два міста - Кам’янець і Львів. Аргументи на свою користь є в обох. Так, львівський монгольф’єр піднявся в небо раніше - 4 березня 1784 р. Та це була швидше повітряна кулька, а не куля, і здійснила вона лише один виліт. А от у Кам’янці експерименти з небом були значно масштабнішими.
18 травня 2019 р. Очікування на погоду в казематах Нової фортеці. Ах, як було атмосферно!
Кінець XVIII століття змінював уявлення про світ і місце людини в ньому. Протягом тисячоліть людство мріяло про польоти. Та крила не входять у нашу базову комплектацію, тож не одна світова релігія наділила ними янголів. Піднятися в небо в епоху Просвітництва означало не просто подивитися на землю очима птахів. Це в певному сенсі означало зрівнятися з янголами та богами. Коли в листопаді 1782 р. в містечку Анноні брати Жозеф і Етьєн Монгольф’є вперше підняли в повітря шовкову оболонку об’ємом 1 кубометр, від її польоту сколихнулися не тільки трави та листя. Сколихнувся світ.
4 червня 1783 р. на площі Кордельєрів перші глядачі стали свідками небаченого видовища. Щось, що нагадувало великий абажур із паперу та тканини з прив’язаним знизу кошиком, набитим тліючою соломою і вовною, відірвалося від землі й полетіло. Оболонка величиною 900 куб.м за 10 хвилин піднялася приблизно на кілометр угору, після чого приземлилася на поле, розполохавши місцевих селян. На землі тим часом був складений протокол-звернення братів до Паризької академії наук. Монгольф’є просили визнати їх першими в світі творцями «літаючого» апарату.
І понеслося. Точніше, полетіло. Монгольф’є-старший до забав дорослих синів ставився з побоюванням і взяв із братів обіцянку ніколи самим не літати на повітряній кулі. Але ж навколо чимало інших істот, які такої обіцянки не давали. Першими пасажирами повітряної кулі стали у вересні 1783 р. качка, півень і вівця. Піднялися вони в небо із садів Версаля, а через декілька хвилин цілими і неушкодженими приземлилися за 3 км від палацу, у Вокрессоні. 15 жовтня того ж року в повітря піднявся знайомий братів - Жан-Франсуа Пілатр де Розьє. Корзина була прив’язана мотузками, тому підйом був всього на 25 метрів. 21 листопада 1783 р. вирішено відірватися від землі по-справжньому. Компанію де Розьє в кошику величезної (2200 куб.м) кулі склав маркіз Франсуа де Арланд. І поки перший підкидав у пальник солому і підгниле м’ясо, контролюючи висоту польоту, другий став першим повітряним туристом і милувався видами Парижа.
На фото добре видно, чому політ у травні не зміг відбутися
За кілька місяців лихоманка польотів дістанеться і до нашого міста.
Кам'янецькі реконструктори
«Інакше не можна сказати, тільки, що вдалося нам дуже добре. Справжньою розвагою була праця над тією повітряною кулею. Я можу себе похвалити, що працював при тому найбільше, бо був звільнений на кілька днів від служби, - пише у червні 1784 р. із Кам’янця молодшому брату Антонію до Варшави підпоручик артилерії Бенедикт Магер. - Тож ми запускали з Кам’янця одну паперову (кулю). 24 фути завдовжки, а завширшки у 19 футів, яка при майже всьому воєводстві (бо ж тоді багато було на службі, а ще більше прийшло з цікавості) була запущена. Піднялася вгору на три тисячі ліктів і впала за чверть милі у річку Смотрич, котра під Кам’янцем пливе. Дивна річ, що та машина завжди на воду падає: в Парижі впала у Сену, у Відні - в Дунай, а у Варшаві - на Віслу.
Другу запускали ми над Хотином, для паші, більшу, в 33 фути завдовжки і завширшки, достатньо круглу. Піднялася вгору сильно - і впала на тому ж місці. Дивилися зі страхом на це, бо нам здавалося, що впаде на саме місто, що б наробило туркам чималого феєрверку».
Лист Бенедикта Магера брату. де вын описує польоти повітряних куль у Кам'янці
Це опис перших польотів повітряних куль над Поділлям. Перекладемо застарілі для сучасного вуха фути та лікті на зрозуміліші одиниці: перший тепловий аеростат мав близько 7,5 метра в довжину та майже 6 метрів у ширину. Він піднявся на висоту приблизно 1,5 км і пролетів до 400 м. Куля, що дивувала хотинського пашу, мала окружність близько 10 м. Турки спостерігали за нею з великою цікавістю.
Дим від соломи і надмухав оболонку
Бенедикт Магер прибув на службу до Кам’янця восени 1780 р. Комендантом фортеці тоді був військовий інженер Ян де Вітте, який, незважаючи на дуже поважний вік - за 70, гаряче цікавився технікою та новинками. Навіть ревізори-візитатори, котрі інспектували кам’янецьку школу 1785 р., згадували в листах начальству, що де Вітте «надзвичайно в науках розуміючий муж».
Уже 1782 р. де Вітте загорівся бажанням збудувати «машину пана Монгольф’є» в Кам’янці. У листах знайомим, котрі могли бути свідками польотів, він просить розповісти спосіб збудувати кулю. Польський генерал Ян Комаржевський в останні дні 1782 р. надсилає до Кам’янця декілька французьких газет зі статтями про повітряні експерименти. 24 січня 1783 р. Ян де Вітте відповідає генералу: «Газет лише половину отримав з тієї пошти, а цікавився описами машини Монгольф’є, котру тут роблю, але на газ потрапити не можу».
Він продовжує мудрувати над власним аеростатом. У січні 1784 р. отримує із Парижа та Варшави малюнки з монгольф’єрами, але вони занадто схематичні.
Шанс з’явився навесні. В травні 1784 р. в подільській столиці зупинився перед своєю мандрівкою Дністром до Чорного моря та Стамбула князь Карл фон Нассау, французький авантюрист, російський адмірал і подільський поміщик.
Мав маєтки в селах Тинна та Нестерівці, куди навідувався зі своїм почтом під час перебування в Кам’янці. Почт був яскравий - його в листах до брата теж описав Бенедикт Магер. Компанію князю складали польський капітан Мокроновський, 18-літній фаворит принца Нассау, мешканець Америки і уродженець Англії Луї Літтлпейдж та артилерист де ла Порте.
І от про останнього варто розповісти детальніше.
Назвати його "артилеристом" - це як назвати президента держслужбовцем. Ніби і вірно. Але масштаб не той.
Граф Жан-Франсуа де ла Порте д'Англефор був людиною не лише гречною і вихованою, а й сміливою та авантюрною - і польоти монгольф’єрів, явище на той час неймовірне, не могли пройти повз нього. 19 січня 1784 р. граф разом зі старшим з братів Монгольф'є літав на кулі в Ліоні - і навіть втратив під час невдалого приземлення кулі зуб, про що написали французькі газети.
Політ 19.01.1784 над Ліоном
Подивіться. в 2019-му. як і 235 років тому, оболонку надмухували між двох палиць зі складною системою тросів.
Та й сам фон Нассау в Парижі був свідком експериментів братів Монгольф’є. Тож ці два пани докладно показали коменданту спосіб виготовлення куль. Аеростат запустили в небо 20 травня 1784 р. Надмухували гарячим повітрям із малої переносної печі Яна де Вітте.
У вересні-2019 теж використовували чавунну піч
Політ над Хотином відбувся 28 травня 1784 р. із Браги, що лежить на Дністрі навпроти підконтрольного туркам Хотина.
Принц також привіз із собою менші кулі, зроблені з «дуже делікатної плівки». Їх «наповнювали смердючим газом із вітріолового спирту та залізної тирси».
Підпоручик жартував у листах до брата: «кулі вмію вже робити добре, тож можете мене очікувати у Варшаві раніше, ніж сподівалися». Тонкий натяк на міжміські перельоти був жартом, та Ян де Вітте спраги до неба не вгамував. Він мріяв підняти над Кам’янцем людину.
Князь Нассау поїхав у свою експедицію до Туреччини. Граф де ла Порте д'Англефор назавжди залишився на Поділлі, та, на жаль, допомогти вже нічим не міг - потонув незадовго до від'їзду фон Нассау 35-річним у Дністрі внаслідок ідіотського збігу обставин. Підпоручик Магер теж серйозно захворів. Коменданту треба було шукати нову команду. І він її знайшов.
Кам’янецька рукописна газета дещо в’їдливо писала за декілька місяців: «з 21 серпня 1784 р. морочилися тут над черговим запуском кулі, на котрій Каспровичу, вчителю фізики, із солдатом від гренадирів було наказано плисти у повітрі, але нічого з того не вийшло, куля згоріла, а ті, хто бажали летіти, лишилися на землі».
Газета називає датою невдалого запуску 21 серпня. Інші джерела згадують, що подія відбулася 18 серпня. Кошти на експерименти надав сам де Вітте.
Третя куля була значно більшою за попередні. Мала діаметр 15 м, важила 400 кг, була зроблена з подвійного проклеєного паперу. Під час наповнення кулі газом в оболонці з’явилася діра. Через це і довелося від польоту відмовитися. Куля піднялася без пасажирів на висоту близько 240 м, після чого лопнула і впала на землю.
«Солдатом від гренадирів», можливо, був хтось із підлеглих підхорунжого Якубовського. А вчитель фізики Мацей Каспрович був з тієї породи, що і Ян де Вітте: цікавився технічними новинками та експериментами, спостерігав за природними явищами та катаклізмами (які теж з парафії незвіданих богів ставали для людства чимось зрозумілішим і приземленішим).
Каспрович залишив опис землетрусу в Кам’янці, який стався ввечері 6 квітня 1790 р. Земля дрижала протягом шести секунд, жодної шкоди будинкам і мурам міста не було, але людей це явище налякало. А 8 травня 1788 р. (нервових прохання далі не читати) на честь іменин короля Станіслава Августа продемонстрував містянам власну «електричну машину», сконструйовану за планами англійського механіка Джессі Рамсдена. Пристрій палахкотів вогнем і вбивав невеликих тваринок - дивний спосіб потішити людей у свято.
Не дивно, що слава про Каспровича по місту ходила зла. Навіть у характеристиці фізика у «Рапортах головної коронної школи про генеральні візити шкіл» 1787 р. сказано: «До научання зовсім нездатний, в поведінці нерозторопний, зухвалий». У квітні 1788 р. він і взагалі потрапив в історію: у корчмі разом зі своїми учнями побився із п’яним учителем права Тадеушем Шмідтем. Звільнили у результаті тільки Шмідта, ще й звинувативши в поганій поведінці та безбожності. Тільки це вже зовсім інший сюжет. Не про повітроплавання.
Після смерті де Вітте в грудні 1785 р. кулями в нашому місті, схоже, вже ніхто не цікавився. Аж до межі ХХ і ХХІ століть, коли Кам’янець, завдяки повітроплавцям, нарешті згадав: він - столиця українського повітроплавання.
Тепер кілька слів про те. як це було.
І в травні,
і в вересні чи не найбільше мороки було з оцим закиданням одного з тросів на той, котрий був найвищим. Минулого разу героєм дня був кам'янчанин Олександр Вінський, у вересні - киянин (ніби) Владислав Запорожець. Обидва рази все вийшло аж з третьої спроби.
Далі що тоді,
що тепер було багато роздумів і суперечок про систему вузлів і кріплення.
Кадр якраз про це.
Та закинути мотузки і встановити оболонку на місці - лише півсправи.
Далі потрібні були міцні чоловічі руки - і курінь Печерської сотні мав таких у достатку.
Поки просто тримати - воно ніби і не важко.
Але далі з'явилася солома, вогонь і їдкий, пекучий дим.
І це таки було подвигом - отак стояти з витягнутими до неба руками - і вдихати оте солом'яне палахкотіння.
Я що, пірнула, клацнула - випірнула. А хлопці стояли. Довго. Дуже довго.
Коли в чан доносили наступну порцію соломи - оболонку припіднімали з якогось з боків - і звідти валив дим як з переляканої ошалілої сауни.
Або так, ага.
Але нарешті настав той момент, коли куля напилася диму, сп'яніла від нього, вирвалася з міцних чоловічих рук - і зробила кульбіт над головами реконструкторів, повітроплавців та кількох сотень глядачів.
Після чого м'яко впала на землю неподалік від місця старту. Так. як і задумував пан Гардашнік (відпускати її у інший спосіб було ризиковано - могла впасти казна-де і пошкодитись. Або й когось пошкодити).
Шляхетна пара - вона у довгій сукні, він у крислатому капелюсі та металевих сонцезахисних окулярах за модою XVII ст. (так, такі речі були вже і 300 років тому) - після приземлення кулі голосно обговорювали побачене польською: «Балони (кулі) не літають, я ж так і казав. Це неможливо! Польоти людини - не можливі». Гарно увійшли у роль 😊
(і якщо у вас є сумніви на рахунок історичності таких от темних окулярів - то таки існували ще з XIV ст. Металеві!)
Практично такі ж :)
Як і в травні. у вересні на всіх, причетних до події, чекав торт. Я не куштувала ні тоді, ні зараз, тому про смак нічого сказати не можу :о)
Ще раз хочу подякувати і Гайдуку. і В'ячеславу Гардашніку, і всім-всім-всім за те. що це таки СТАЛОСЯ. Було круто. Давайте ще.
Click to viewКоротке відео з мого дрона - політ монгольф'єра на Валах.