Malanca din Crasna / Красноїльська маланка-2018
Є речі, котрі треба робити щороку, в один і той самий день. В один і той самий час. Такі речі називаються ритуалами. Ну або традиціями. Як спадковий залізобетонний атеїст, традицій я не мала. Тому обрала собі їх на свій смак. Красноїльськ - це воно якраз.
Вже десятий рік пішов, як 14 січня асоціюється у мене з Красною і її маланкою.
Це інший бік Красноїльська, в пості таких буколіків майже не буде.
Як і тексту. Мені малого завтра в садочок вести, а на годиннику вже ой скільки. :о)
Я спочатку хотіла тут написати про всі маланки, які бачила 13-14 січня 2018 р., але не буду перебивати апетит. Хоча тих маланок трохи було: 13-го - Бурдюк і Бузовиця, а 14-го я вперше поїхала на в Красну вдвох з Міком - і не змогла не скористатися шансом побачити ще щось. Така нагода раз на кілька років випадає. Тому були ще в Великому Кучурові, а з Красної погнали на початку третьої: я вирішила, що ми встигнемо на єдину цікаву частину вашківецької переберії, на купання.
Не встигли, звісно, сільські дороги засипало снігом, але бачили ще кілька маланок, плюс зо три дерев'яних церкви, велетенський покинутий костел, невідомий (мені, принаймні:)) панський маєток - коротше, все одно було цікаво. :)
Щорічний мій кадр. Ніколае Мітрік таки одружився минулого року, але маланкувати продовжує. Дружина не проти - і добре. :) (З ножем у роті теж є, притримаю на другу серію картинок з Красноїльська).
У Красноїльську шість кутів, з них п'ять роблять масштабні і дуже різні маланки.
Цьогоріч з п'яти бачила чотири. Тражани знову залишилися для мене невидимками.
Зате розвіртуалізувалася з кількома знайомим - з Георгієм Дарічуком (от тут він ведмідь, а минулого року був комендантом) - та з Iris Blue.
Видно було, наскільки Георгій втомлений, але ось як тут посміхається своєму Цигану. :)
Першою, як і щороку майже, трапила Путна (я завжди плутаю, це перша чи друга, верхня чи нижня). Та, що дикіша, та, що a la Boris Valjeho, ага.
Потім мене понесло на Сус, найавтентичнійший з усіх маланкуючих кутів.
І друга Путна була теж.
І Дял, звісно. Василе Барбуца підказав, коли будуть спускатися до мосту, тільки про міст згадав інший. Але встигла добігти до правильного. Чорт, вони йшли як боги! Оцей спуск маланки з Дялу до річки - це було до мурашок по шкірі.
На мурашки та інші нетипові реакції організму в Дяла завжди є антидот, звісно.
Зрозуміло, що бачила всіх маланкових персонажів: Королев та Королів,
Циганів з ведммедями,
Циганок,
Жидів, дідів з бабами - ну, все як треба.
Приїхали досить рано, жодному з флібуст'єрських кордонів нічого не платили (ще чого) - і встигла побачити кілька маланкувань на дворах в Путні і в Сусі. Це якраз Путна маланкує.
А це Сус.
А це зараз Сус пригощатимуть.
А тут Дял трохи пообідає.
Ходу по Штефана чел Маре бачила лише Путни Два.
Якраз з неї фото.
Циган з Путни
Міні-спростування міфів про над-важкі машуки. Ця, здається, не була дуже важкою. Ну або адреналін у хлопців був на такому рівні, що і важку зловили як пір'їнку.
Танці ведмедів.
Найменший Король-маланкар, якого бачила цього року. Мімімі, так :)
Битва Ведмедів з Суса.
Третій рік цього цигана фотографую. Кльовий.
Коротка перебивка видами Красноїльська. Так, там дуже гарно - і там вже Карпати. І сніг.
Дуже барабанщик був енергійний і кльовий.
Ще Путна.
На костюм цього Цигана пішло шість кролів. Так, я теж вважаю, що їсти ссавців - дикунство, а полювання - забавка для зовсім вже нецивілізованих варварів. Але на маланці у Красноїльську звикаєш до хутра в костюмах.
Копиці-ведмеді, нагадаю, прижилися в Красній з 1950-х років, після того, як їх на маланці зробили гості з Румунії. Бо такий костюм значно простіше зняти і одягнути. А це вагомий фактор, коли ходити тобі у соломі не кілька хвилин, а майже добу.
Знову обідні столи.
Завдяки Ірині Рудь-Волзі маю унікальну книгу про маланкування професора Курочкіна. Читаю зараз - і прозріваю, і дурію від щастя, скільки ж там цікавого. Так що на другу серію буду хвастатися нахапаними знаннями і писатиму розумніші коментарі. А зараз я дуже хочу спати:))
Але ж - ритуал, мій, власний, позичений у Красної. В ніч після маланки я мушу закинути хоч трохи фоток з неї в жж. От і сиджу.
Сніговий ангел, версія з Красноїльська. Молодший брат Георгія Дарічука.
Спитала маму братів, як воно - відправляти двох синів у важке маланкування ведмедями? Дивні у мене питання, я знаю, я з відповіді так і зрозуміла. Ну так а що ж ще робити в цей день краснянам, як не маланкувати? Це Грицю така традиція, на жаль, не дістанеться. А у краснян все ок. Все правильно. Заздрю.
Дял трасує річку. Чути їх було точно за кілометр.
Сусівський ритуальний танець - найавтентичніший.
Ще кадр про силу маланки: навіть зламана нога не буде перешкодою, якщо серце рветься маланкувати.
Знову маланкування під єдиною у селищі п'ятиповерхівкою.
Обіцяли -7, за відчуттями -9. Тепла зима розбалувала, тому я чомусь вдягнулася як на південний полюс. Коротше, дааалеко не змерзла. І маланкарі теж у таких костюмах не мерзнуть.
Найдовше готуються до маланки, напевно, Ведмеді. Найдовше повертаються з маланкової личини до самості Цигани. Знаєте, як це - стільки сажі з себе відмивати?
Місто маланок цурається, місто маланку не розуміє. Тому від фоти певний дисонанс. Але ні, це єдина у Красній п'ятиповерхівка, все нормально.
Хитрі ведмежі танці.
Коли ви до шести метрів в ширину, звичайні хвіртки стають дуже тісними.
За ці роки, що я їжджу в Красну. я вже майже змирилася з цими шаленими трояндами на ведмежих плечах. Майже - це не зовсім.
Ще кадр з мостом. Біля нього на маланкарів чекала маса фотографів і канал "1+1". Так що побідних кадрів у звітах буде повно.
Ну і поки все, напевно.
За кілька днів - докладніша друга серія.
