Фестиваль "Остання столиця", 26 серпня 2017 р. : kamienczanka

kamienczanka

Фестиваль "Остання столиця", 26 серпня 2017 р.

Aug 27, 2017 01:41

Нарешті "Остання столиця" повернулася до повного формату. Не лише лекції і виставки фотографій, а й битва, а й табір реконструкторів у фортеці, а й концерти.

І я там трошки була.

Спочатку давайте я нагадаю, про що саме йдеться на фестивалі, що то за остання столиця.

На хвилі російської жовтневої революції 7 листопада 1917 р. в Києві було створено Українську Народну Республіку. Державний переворот 29 квітня 1918 р. змішав всі карти: в Київ вступили німецькі війська, Павла Скоропадського обрали Гетьманом України. Чергова рокіровка влади мала місце 14 грудня 1918 р.: на зміну Гетьманату прийшла Директорія відродженої УНР. Їй судилося протриматися до 10 листопада 1920 р.

На початку червня столицю переносять в Кам’янець-Подільський. Місто безперервно пробуло в цьому статусі понад п’ять місяців. Тут розмістилися Директорія УНР на чолі із Головним Отаманом Симоном Петлюрою (1919-1920) та Диктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем (1919), командування Дієвої армії. Кам’янець став пристанищем для державних установ та української інтелігенції. 10 червня до міста прибуває Голова Директорії Симон Петлюра. 25 червня всі міністерства УНР розпочали роботу у Кам’янці. 5 липня в Кам’янці пройшли перемовини С.Петлюри та диктатора ЗОУНР Є.Петрушевича. Стосунки між наддніпрянським та галицьким проводами були досить напруженими, але 15 липня вдалося досягти домовленності про злиття УГА та армії УНР (саме цей період і був відтворений у фестивалі).

25 вересня Директорія та Диктатура оголосили війну денікінцям. 14 жовтня у Кам’янці проходить свято урочистої присяги Директорії, уряду, урядовців і війська на вірність Самостійній Українській Народній Республіці.

7 листопада більшовики розпочали третій похід на Україну зі сходу і з півночі. Того ж дня до Кам'янця надійшла звістка про перехід УГА на бік Денікіна. 15 листопада відбулося останнє засідання Директорії й уряду УНР перед від’їздом з міста..
В ніч з 16 на 17 листопада Кам’янець зайняли польські війська. Все? Столичний час позаду? Не зовсім. Кам'янець-Подільський упродовж зими й весни 1920 р., хоч і був формально окупований поляками, залишався по суті нейтральним містом, навколо якого стояли чотири армії: польська, денікінська, більшовицька і румунська. Унікальна ситуація! Вона дозволила напівлегально залишитися у місті 1-й Рекрутському полку і зберегти українську владу. На базі полку з-поміж поодиноких вояків армії УНР, УГА та інших армій командир П.Шандрук сформував навесні 1920 року бригаду, яка влилася до Залізної дивізії як Перша Стрілецька бригада. В місті перебували І.Мазепа, уповноважений уряду УНР І.Огієнко, кілька членів уряду. 14 лютого відбулося засідання уряду, на якому ухвалено «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР».
1 травня 1920 р. у Кам’янці Симон Петлюра приймав міністрів та делегації від партій і студентів. Невдовзі тут знову весь уряд та міністерства. Знову столиця? Ненадовго: 9 липня Уряд УНР виїжджає до Станіславова (теперішнього Івано-Франківська). 19 вересня українські війська востаннє зайняли Кам'янець. Уряд знову на колесах, знову тут. 30 вересня у столицю Поділля навідався Симон Петлюра - востаннє. 14 листопада 1920 р. Директорія назавжди покинула Кам’янець. 16 листопада у місті остаточно зацарювали більшовики.

Якщо столиця - остання, значить, були й інші? Були.
Уряд УНР встиг попрацювати і в Житомирі, і в Сарнах. Дошкульна приказка «У вагоні Директорія, під вагоном територія» нервовість того часу відображає непогано. Переміщення столиць найлегше прослідкувати за колією Південно-Західної залізниці. Вінниця стає столицею 28 січня 1919р., в квітні того ж року естафету приймає Рівне, з 24 квітня уряд засідає у Проскурові (сучасний Хмельницький). У Вінниці нещодавно встановили пам'ятник Симону Петлюрі, а 14 жовтня проводять реконструкторський фестиваль, присвячений тому ж преіоду, що й у нас - 1918-1919 рр.

От якраз на цьогорічній "Останній столиці" лекцію про петлюрівську Вінницю у дворику археологічного відділу музею-заповідника читає Олександр Федоришен, директор центру історії Вінниці.

А це той самий Олександр Федоришен співає петлюрівських пісень.

Я, звичайно, дуже-дуже чекаю на чергову Scuola Militaria, але й Останню Столицю, ще одне гайдукове дітище, теж люблю.

Це не просто атмосферний захід - це перш за все патріотичний захід, дуже потрібний сучасній Україні. Це, власне, льодохід, котрий має прорубати нові зв'язки у свідомості глядачів, пояснити, хто насправді "наші", а хто - "вороги".

Попри всю яскраву строкатість більшовиків та анархістів, донести до публіки: вони принесли на нашу землю зло. І всі ті "Нєуловімиє мстітєлі" та інша пропагандистська лабуда, котра застрягла в мільйонах голів, заважає подивитися на історію з іншого ракурсу. "Остання столиця" допомагає це зробити.

І це не нудний урок історії, це цікаве дійство, на якому ну дуже вже опукло бачиш різницю між своїми і чужими.

І дуже шкода, що кам'янчани традиційно ігнорують фестиваль: в них бараболя; їм терміново треба спалити ще сотню-другу гектарів стерні і всіх навколишніх їжаків з кротами; у них апатія або депресія; вони не знали, що "Остання столиця" буде; вони знали, але забули або не пішли через спеку.

А "Остання столиця" - один з дуже небагатьох заходів, де реконструкцію бою влаштовують не десь в полях, лісах чи на обмеженій площі замку, а посеред міста.

Спека і справді серйозний аргумент: поки я дійшла з святковою колоною від фортеці до Вірменського ринку, з мене тридцять сім потів зійшло і я чесно думала, що зараз розплавлюся. Далі вже перебувала лише у затінку - і організм трохи оговтався.
Ще один аргумент - малі діти. Мій он стоїть під баштою, дивиться на колону разом з бабусею. На битву не взяла, він дуже боїться битв і зброї. Пацифіст росте. І обскурант: вранці під час лекції О. Федоришена так ревів під стінами музею, а Мік так безпорадно не знав, що з цим робити, що далі залишитися на виступах не було жодної можливості. Так, дуже шкода, що дитячі садки не працюють в суботи :).

Але ж не всі діти пацифісти-обскуранти.
Цьогоріч на Останній Столиці знову було чимало юних учасників.

Наймолодша - Параска, з нею всі "Остання столиця" знайома ще з 2016 року. Минулого року мама Параски була у прегарному бойківському вбранні (як і малятко). Цього року перед нами вже була робина міщуків, городян.

А це їх татко.

А це Параскина двоюрідна сестричка. Очі в неї такі ж аквамаринові, як і у Параски. Класні які галичани приїхали.

Табір учасників цього року розмістився на північному дворику Старої фортеці. Всі разом - більшовики, УГА, петлюрівці.

Більшовики найдалі отаборилися. Щоб буржуазні елементи не потягли з наметів кулемети, напевно. Костюми дають їм карт-бланш на вільне використовування російської мови і на десять найбільш недбалих способів презирливо повісити недопалок пахітоски на губі.

Я нікого, здається, з більшовицько-анархістського табору не знаю.

Думаю, там переважно кияни. Треба буде запитати у Гайдука.

Серед петлюрівців багато знайомих.

Костянтина Шреєра, котрий добровольцем пішов у 2014 р. в АТО, взагалі знаю вже років 20. Як мінімум.

Головний мотор "Останньої столиці", Олександра "Гайдука" Зарембу, директора нашого музею-заповідника, теж знаю давно. Фортеці пощастило з керівником: там розум, жорсткий характер, бажання змінювати місто на краще і достатньо енергії не лише для кабінетної роботи, а й для реконструкції. Ну і ще в нього найчорніший і найгостріший гумор в місті, але на фестивалях глядачі цього ніколи не дізнаються :)

Неполіткоректний кадр про субординацію.

Я прибігла до фортеці незадовго до урочистої ходи реконструкторів - тому в таборі майже не знімала.

Ну хіба повз галичан не змогла пройти, щоб не клацнути. Хороші які.

А хвилин за 15 вже й почалося шикування.

Першими за прапороносцем йшли, звісно, війська УНР.

За ними - галичани з УГА Петрушевича. Останніми - нечисленні більшовики.

Кам'янчани-організатори зробили чималу підготовчу роботу, про етапи котрої Дмитро Бабюк повідомляв у фейсбуку. Ось такий інформаційний стенд - теж його робота.

Тим часом колона рухається Замковим мостом. Перед ними машина поліції, яка допомагає прочистити шлях. Піж ходу звільнили одну полосу. Я колись бачила таке на румунських маланках -і мені здавалося. що це дуже круто і правильно: не закривати вулицю для руху повністю, а лише частково.

Зараз я так вже не думаю, бо нормальних кадрів з фортецею просто немає. Весь час автівки в кадрі. Так, навіть он наша.

О, в мене вже був схожий кадр на ОС-2012

Коптер я, зрозуміло, не брала, в мене замало сміливості і безбашенності літати над скупченням народу машинкою, котра неодноразово вже пускалася берега.

Реконструктори прибули на майбутнє поле битви - Вірменський ринок. Там вже стоїть сцена для вечірніх концертів.

Кілька слов від Гайдука і чомусь від пана Васільянова (ще той поціновувач української мови та ідеї) - і починається підготовка до бою.

Більшовики лишаються біля сцени, я плетуся за петлюрівцями в бік археологічного відділу. В голові без кінця розпинається Миколайчук - "А ми хлопці-моооолодці, ми петлюрівці-хлоопці, а ми хлопці-молодці, гострі шаблі на боці".

Шабель, щоправда, у петлюрівців немає, є рушниці.

І кулемети.

Всі розслаблені і спокійні на перший погляд. Але як же вони чекають на битву, цю вишеньку на реконструкторському торті.

Час вбивають музикою - хороший спосіб.

Серед вояків є діти. Ну, я вже це писала вище.

Нарешті, хвилин за десять до бою, приходить Гайдук і розповідає про тактику. Говорить дуже довго, нанизує майбутні події на довгу вервечку - і подій тих має бути огого скільки. Я запитую, скільки ж триватиме бій. Хм, максимум - 20 хвилин, виявляється. Надійний спосіб розтягнути час на максимум.

Поки армії УНР та УГА співають, більшовики взялися за звичні пропагандистські капості.

Агітує, гад, вступати до лав РСЧА.

А ось і червона барикада.

І ще з такого ракурсу.

До петлюрівців від неї - метрів сто на око.

Ну от і почалася битва. Яку я зовсім не вмію коментувати.

А картинок нарізала багато.

Поліцейські спочатку дуже суворо ганяли всіх фотографів з поля битви, а потім чомусь заспокоїлися. Але я не настільки відважна, щоб кидатися під кулі, нехай і не бойові. Тому ракурси досить одноманітні - вже як встала під стінами магазину ткацької фабрики, так там і стояла. Звідти все і фотографувала.

Армія УНР. До неї було значно далі,

Тому хочеш не хочеш, а більшовиків знімала більше.

Червоні кидаються в атаку.

Чорний правор - анархістський. З одного боку "Свобода или смерть", з іншого - "Анархия мать порядка".

Тут прапор краще видно.

Поступово площа всіюється жертвами.

Наших значно більше.

На полі лежать вже не подекуди. а щільно.

І невдовзі прапороносець анархістів вже тікає із знаменом з поля битви. Вижив лише він один.

За ним вже летять петлюрівці та галичани.

Коротше, і прапороносець теж не вижив.

Перемога! На сцені видно коментатора битви - Олексу Руденка, відомого художника. реконструктора та геральдиста.

Хлопці втішені і задоволені.

І поки під музику дітлашня кидається за гільзами на поле бою,

на ньому проходить сеанс масового воскресіння.

А за сценою вже чекають на свій виступ козаки-чорноморці.

Далі буде кілька концертів та вечірній кінопоказ в фортеці, але я вже піду додому.

Завтра вранці фестиваль продовжиться.

Учасників заходу чекає тактична гра (читай, ще один бій), але вже без публіки і на іншій локації. Точно не знаю поки якій. Колись була на Карвасарах, і там було реально дуже кльово.