Summary: рейнські карнавали, якісна архітектура, рОботи і трошки Румунії: kamienczanka

kamienczanka

Summary: рейнські карнавали, якісна архітектура, рОботи і трошки Румунії

Mar 10, 2017 00:23

За останні роки 4 набралося вже з десяток, як не більше, поїздок, про які для себе жодних зарубок в жж на пам'ять не зробила. І завжди про таке жалкую - бо жж-шні пости якось впорядковують побачене, слугують спогадам як милиці. Тому про поїздку 3-7 березня на рейнські карнавали я таки напишу.

Просто собі балкон в німецькому Оффенбурзі.

Тут карнавали будуть лише згадками - і про Вайль-ам-Райні, і про Базель зроблю великі окремі пости. Тут буде більше про все, що бачила поза карнавалами.

Весь Рейн карнавалить. І хоча Rosenmontag у 2017 р. відгримів ще 27 лютого, карнавали можна знайти і після того, як Кельн, Майнц і Дюссельдорф заспокояться. Як я вже такий фанат маланок - я продовжую шукати у Європі аналоги наших дійств. І на 2017 рік я запланувала собі Базель. Базельський карнавал - у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, вважається одним з найграндіозніших на континенті. Пропускати такий не хочеться. Тому квитки я купила, здається, ще ледь не влітку 2016 року.

Іштайн

Вперше я була в цьому куточку Європи на свій минулий день народження в квітні - було сніжно, була Франція (хороша середньовічна архітектура, дивні люди), був Базель, в який закохалася - і дуже хотіла приїхати в нього ще раз. От і приїхала.

Над Зальцбургом летіла - тут навіть трохи видно не лише зальцбурзький аеропорт, а й замкову гору. Ні, це не та, що зі снігом.

Тому знову була Румунія, знову були Карпати в снігу - як і того року, летіла з Клуж-Напоки. 9 євро туди, стільки ж назад, але з вибором хорошого місця і priority boarding 9 євро непомітно перетворюються у 22. Що все одно дуже скромно за авіасполучення. Кому місце біля вікна не важливе - той і за 9 євро летітиме.

Клужа я знову не бачила. Друге за розміром місто країни, столиця Трансільванії - а все, що бачила, це вокзал і аеропорт. Ну ще станцію Клуж Напока Ест, від неї найпростіше вранці дістатися до аеропорту з центрального вокзалу.

Навіть з літака центр Клужа не було видно. Видно було Карпати, тут лисі і якісь аж оксамитові, ніби шкіра шарпея.

О, тут навіть краще цю шарпеїстість помітно.

До Клуж Напоки їхала потягом. Квиток Сучава-Клуж купила за місяць до поїздки, обійшовся в 29 леїв (180-185 гривень десь). Стандартна ціна - 41 лей. До Ватра Дорней поїзд був заповнений десь на 4/5, з Ватра Дорней до Клужа на весь вагон залишилося з 5 пасажирів. Досить комфортно, туалети чисті (це вам не Польща), можна відкрити вікно (бо часом перетоплюють), навіть у ІІ класі в купе є по 4 розетки, щоб підзарядити телефони чи лептопи чи що кому потрібно.

В зворотньому керунку є класне сполучення автобусом: прилетіла в 12-15, в 13-15 від зупинки "Аеропорт" йде прямий бус на Сучаву-Радівці (Радеуці). Вартість автобусного квитка після поїзда здвивувала: 64 леї. Але їде на годину швидше (6 годин проти 7 поїздом), в салоні працює вентиляція, кіно крутять лише голівудське і без звуку (фільми всі з субтитрами), зупинки лише у великих містах і лише на 10 хвилин: кулею вилетіти в туалет, купити в кіоску через дорогу від бистрицької автостанції плачінту з бринзою - і назад в автобус. А вже ділянку від Сучави до України кожен може подолати на свій смак - є ж і автобуси, і поїзди, і піший перехід в Порубному. Правда, ввечері опцій менше - Блаблакар одна з них. На Сучаву я за допомогою Блаблакару давно знайшла чудову жінку-водія, з якою і їжджу вже кілька років. Коротше, 7 березня я прокинулася у Франції, поснідала, доїхала автобусом до аеропорту, перейшла вже в аеропорту на територію Швейцарії, звідки й вилетіла; приземлилася в Румунії, проїхалася з комфортом через пів-країни до Сучави - і десь о 23-00 була вже вдома. Дуже комфортно вийшло і легко.

Румунські міста, як і 9 років тому, коли я вперше їхала цим маршрутом, виглядають страшно вбитими. Дороги чудові, освітлення на сонячних батареях, цілі галявини тих сонячних батарей і там, і тут - а міста жахливі. Бетонні багатоповерхівки з дірками в стінах, балкони тріснуті, здається, от-от попадають, штукатурка облазить клаптями. Доглянуті в містах хіба церкви.

Сучасна сакральна архітектура в Румунії - така ж потворна, як і в нас. Гидко дивитися.

Як не дивно, але румуни 8 березня дуже шанують. По всьому маршруту траплялися великі квіткові базари - і чоловіки несли з них оберемки квітів. Більше того. Вже на нашому боці в Тереблечому теж був імпровізований квітковий ринок з голандськими тюльпанами :)

Склалося враження, що 8 березня в Румунії - день жінок, а 7 березня - день розкидання перегною. До пізнього вечора скрізь (СКРІЗЬ!!!!) бачила людей, які розкидали гній городами. Бабусі, дядьки, старі дідусі - всі. В одному селі в центрі стояло сім підвод, нагружених перегноєм - ціла ярмарка навозу. Факт, що навоз можна купити або продати, чомусь мене страшно вразив :о)

Просто вітрина дитячого взуттєвого магазину в Фрайбурзі

Але відмотаю назад, на суботній ранок - о 8-30 я була вже в Євроаеропорту, єдиному такому летовищі, котре стоїть відразу в двох країнах. У Францію і Німеччину вихід ліворуч, праворуч - двері в Швейцарію. Мені треба було власне туди: під аеропортом зупинка трамваю № 6 (ходять кожні 10 хвилин), в автоматі поруч береш квиток, котрий діє на всю територію Базеля кілька годин (але лише в одному напрямку, в зворотньому, навіть через 10 хвилин, треба купувати ще один квиток). Квиток коштував 4 франки з копійками. дорого, так. На центральному возкалі (Basel SBB) пересіла за тим самим квитком на трамвай № 2 до вокзалу Базель Бадішер, куди прибувають німецькі потяги і звідки вже можна взяти земельний квиток Баден-Вюртембергу (23 євро на цілий день - і їздь скільки влізе і куди завгодно по всій федеральній землі, хоч в Баден-Баден, хоч в Штутгарт, хоч в Плохінген чи Ульм). За кожного наступного пасажира на цей квиток доплачується лише по 5 євро, тому компаніями їздити тут ну дуууже вигідно).

Куди не поїдеш - буде цікаво.

Кадр не про композицію, а про місце: з вікна німецького потягу, котрий їде через парк у німецькому Вайль-ам-Райні я фотаю Базель, а гори за ним - це вже Франція. Тут все дуже близько - і між країнами можна ходити пішки.

Там ходити навіть приємно - навколо виноградники-виноградники-виноградники. І не лише за межами міст і сіл, а й в межах.

Ось цей кадр зроблений у центрі 220-тисячного Фрайбурга. Лоза росте за кілька метрів від трамвайної колії і жвавого перехрестя.

Замок маркграфа в Еммендінгені.

Звичайно, що в цих краях повно історії - це і по минулорічному французькому посту було видно. Але Базель з найближчими околицями - це ще й супер-якісна сучасна архітектура. В Базелі штаб-квартира бюро Герцог і де Мерон (Herzog & de Meuron), богів мінімалізму.

А у Вайлі-ам-Райні я давно мріяла потрапити у музей дизайну ВІТРА. І таки потрапила, вже після вайльського карнавалу, найбільшого дива і найбільшої несподіванки цієї поїздки. Меблева фабрика Вітра, при якій і працює музей, хоч і знаходиться територіально у Німеччині, належить швейцарцям.

Кампус Вітра - це диво, звичайно. Тут стоїть самий-пресамий перший втілений проект Захи Хадід - пожежна станція. Вона прекрасна. Та там все прекрасне -

і гірка для катання з висоти, і дитячий бруталістичний майданчик, і павільйон Елітра Філамент.

і флагман кампусу - будинок від Герцога і де Мерона. Там музей дизайну - безкоштовний для всіх. А від крамнички при магазині може статися напад щастя і розпачу: там є все, все, все, від сільничок до стільців. Але ж воно, чорт, дороге...

А вже виставковий павільйон платний. Я як журналіст по музеях ходжу за так, але ціну в Вітру скажу - 11 євро для дорослих. Там зараз до квітня виставка "Hello robot", присвячена роботизації в дизайні і в житті, - і вона чудова.

Ось це надруковані на 3d-прінтері molecular shoes від Френсіса Бітонті. Ще серед експонатів - і тамагочі, і протези, і створені роботами меблі, і штучні комахи (зовсім як у Black Mirror), і сучасні вібратори, і віртуальна програма-роботеса, з якою можна поговорити. Я поспілкувалася, якась та роботеса зовсім дурна, весь час називала мене Клер, хоча я двічі сказала, що не Клер.

Експонат "The waste" - життя і смерть одного окремо взятого робота.

А це робот Паро, він вже активно використовується в багатьох країнах для покращення станів пацієнтів з важкою деменцією. Паро запам'ятовує імена, у тому числі й власне, муркотить і заспокоює.

Коротше, сподобалося.

Жила перші два дні у Льорраху, це ще одне німецьке місто-сусід Базеля. В ньому розташований Драйлендесмузеум - музей трьох країн, Франції, Швейцарії та Німеччини. Дуже, дуже кльовий готель, страшно шкодувала, що не лишилася там на три ночі і перебралася в останній день в Сан Луї, до аеропорту. Хоча і в Сан Луї було класно, але я не розумію французів, а в Німеччині мені затишно. Плюс недалеко від готелю - велетенський Rewe розміром як два кам'янецьких "Епіцентри", заповнених їжею. Тільки грюера там було три види, а ще я купила сир Tete de Moine - і закохалася.

На околиці Льорраху - замкові руїни Рьоттельн. Мене так перло після вайльського карнавалу, що ввечері пішла подивитися на розвалини туди і назад пішки. Але нормальних фоток вже не було, бо сонце вже сіло.

Кляйнкемс, фахверкове село на Рейні.

Зрозуміло, що трохи їздила околицями.

Оффенбург, наприклад, зовсім простеньке місто за німецькими мірками, але я так зголодніла по Німеччині, що просто насолоджувалася його вулицями.

Стеля в церкві Трійці в Оффенбурзі (1906-1909).

Там всередині масштабно і пусто. Зовні - ну один в один романський храм, але це стилізація, підробка часів історизму.

Як і цей храм у головному туристичному німецькому місті цього регіону, Фрайбурзі. Це такий собі парафраз собору в Лімбурзі - і здалеку дійсно думаєш, що нічого собі тут романські храми.

Щоб не парафраз і не стилізація, то це треба в фрайбурзький Мюнстер - єдиний готичний храм Німеччини, повністю зведений в епоху Середньовіччя.

Кольмар і Страсбург тут недалеко, за Рейном - і фрайбурзький Мюнстер дуже нагадував мені собор у Страсбурзі. Тільки у німця одна башта (правда, аж 116-метрова). Бо коли святиню будували, вона не була єпископською резиденцією, - а право на дві башти мали лише вони.

Зараз у Фрайбурзі єпископат є (ось за цими дверима).

А ще собор славиться своїми водостоками. Особливо ось тим, що вгорі ліворуч - де вода тече з зада якогось довгого і худого чолов'яги.

Хоча і інші теж цікаві.

Ага.

Головний портал собору. Під сіткою.

Місто красивенне, з старовинними брамами.

Ще у Фрайбурзі старий університет - біля одного з його корпусів у центрі міста б'є водоспад і живуть качки. А через дорогу -

будівля університетської бібліотеки.

У Фрайбурзі навіть під ноги дивитися цікаво - маса знаків, викладених камінцями. І символи магазинів чи аптек поруч,

і дорожні знаки, і каналізаційні люки. Таке за півроку не витреться.

А от якогось суперового стріт-арту майже не трапилося. Ну, ось такий хіба мурал з Еммендінгена.

Цей регіон називається Чорний ліс, Шварцвальд. З літака він справді чорний.

А з землі - сама цивілізація. Автобусна зупинка в Оффенбурзі.

Якась споруда в якомусь селі, з поїзда фотографувала.

Вуличні скульптури-каруселі в Оффенбурзі.

Просто біля барокової ратуші.

Вітрина книгарні. Їх тут багато.

Замок Ліхтенек

Скрізь - від Румунії до Швейцарії - мені траплялися підсніжники у велетенських кількостях. Цілі галявини їх є в німецьких містах, у Базелі, у румунських селах. В нас теж у Кам'янці часом бачих на городах підсніжники, але завжди за парканами. Росли б дикими, просто так - зірвали б і продали.

О, а це кадр про погоду з вечора неділі і до вівторка. Лило страшне як.

Дощ перетасував всі мої Базельські плани. Я навіть наміняла франків - збиралася здати рюкзак в камеру схову (від 9 франків послуга, на хвилиночку). Але наївна я чомусь не подумала, що в перший день триденного карнавалу жодної вільної ячейки там не буде. Так і ходила з рюкзаком під зливою - замокло все-все-все, потім довго сушилася у французькій своїй орендованій квартирі.

Але це я знову забігаю вперед - як забігають вперед вітрини багатьох магазинів, вже прикрашені пасхальними, весняними зайцями і ціпами. Мене дуже розчулює ця традиція, сама накупила собі зайців різного штибу, теж часом таке на вікнах роблю.

Так от карнавали. Тут, на Нижньому Рейні, ця традиція не просто жива - карнавалами пишаються. Вони важлива частина самоідентичності.

Ось фонтан "Фастнахт" у Оффенбурзі. Бо і Оффенбург, і Фрайбург, та всі міста тут карнавалять.

Інший ракурс.

Як прикрашають будинки до нового року, так тут прикрашають їх і до карнавалів.

По-всякому. Часто - костюмами з попереднього карнавалу. І машини прикрашають, і вулиці, і паркани.

Магазини теж осторонь не лишаються.

Головною моєю метою був базельський понеділковий Умцуг (парад), але я собі заздалегідь вичитала, що в неділю перед ним буде карнавал і в віддаленому районі Льорраха. Саме тому в ньому і оселилася.

Через абсолютно карнавальний збіг обставин я в Льоррах на карнавал не потрапила - а випадково потрапила на фастнахт в Вайлі-ам-Райні. І це був найкращий імпортний карнавал, який бачила в житті.

Я буду ще про нього писати окремий пост - собі на пам'ять. Але саме цей провінційний парад виявився найближчим до наших маланок з усього, що я бачила. Він неймовірно класний!

В самому Вайлі 40 тисяч жителів, а парад зібрав понад 4000 учасників - з усієї федеральної землі.

Самий веселий, самий яскравий, самий домашній якийсь - ні, мастабний Кельн поруч не валявся.

Вайль класніший. Гриць мусить колись його побачити. Я б ще дуже хотіла, щоб його побачили розумні красняни - наприклад, Василь Барбуца. Бо між якимись Битвами квітів у Ніцці чи парадом котів у Іпрі з маланкою мало спільного. А ось тут все ще живе оте щось справжнє, прадавнє, дике.

І креативне водночас. :)

А от Базель виявився такими масштабними Вашківцями. Сильно заполітизованими,

сильно звульгаризованими.

Хоча там така шалена кількість карнавальних клік з ріжними сюжетами, що можна знайти на свій смак якусь точно. Масштабно! І в натовп кидаються не лише тонни конфетті (саме це слово походить з Базеля), а й мегатонни апельсинів.

Про це я теж потім зроблю окремий пост.

Маски перед виступом. В масках дуже важко і дихати, і тим більш грати на духових, тому їх вдягають аж в останній момент, під час параду. До параду скидують купками де прийдеться.