Дівчата в траві та інші принади Буковини
Сьогодні в чернівецькому скансені (обласному музеї народної архітектури та побуту) пройшло чергове пасхальне свято, яке я бачила аж цілих 35 хвилин - більше з Грицем, на жаль, не виходить. Гриць, виявляється, хоч щось та успадкував від мене: все дитинство і юність я ненавиділа громадські заходи, аж поки не з'ясувалося, що мені подобається вигулювати на них фотоапарати.
Тому картинки будуть переважно без підписів -і на них будуть переважно Топорівці в ковилі і чернівчани на сцені.
Хоча ні, от вам Сторожинеччина. Романтична така.
Групове селфі топорівчанок.
Але перш ніж таке селфі зробити, треба вдягнути на голову цю корону з ковили.
Для цього спочатку на голові треба закріпити коробочку-"коду". От саме це на фото і відбувається.
Ззовні кода прикрашається квітками чи намистинками - так в Топорівцях було здавна. Кажуть, після певного періода безковильства, зараз знову в Топорівцях часом трапляються наречені, котрі виходять заміж у народних строях - і коронах з ковилу. В селі такі корони називають буденно - "травою".
Але виглядає такий убір даааалеко не буденно. За що і люблю буковинські свята - за неймовірну яскравість і різноманітність народних строїв.
Бо в області і гуцули є,
і румуни,
і українці.
Цьогоріч на дійстві замість однієї сцени було відразу п'ять, якщо не помиляюся - центральна та чотири навколо неї. І концерт йшов нон-стоп. І який концерт! Дуже класний, дуже, але Гриць не хотів бути в музеї взагалі. Виторгували у нього кілька хвилин баняцьким півником на паличці, а далі все - крики на весь скансен. Прийшлось йти :о(
Ще картинки.
Вона озирнулася на своє малятко - і засвітилася зсередини, неначе лампочку включили. невже всі мами такі? :о)
Бісерні оці вишивки - все-таки перебор, як на мій смак. Такого важкого, бронебійного вишиття більше немає, здається, в жодній іншій культурі Європи - а вишивають же всі країни. Це віяння кінця ХХ століття - і воно так вкорінилося, що аж занадто. Ну але так, виглядає яскраво.
Я теж спочатку налякалася. Так, це манекен. Фух.
Виклали з рушників зрозуміло яку абревіатуру.
Чернівчани. Танцювали чудово.
Ще один танцювальний офігенчик - і теж, якщо не помиляюся, з Чернівців.
Знову Топорівці і ковила.
Тільки в скансені ті вітряки і виживуть. Мені до цього часу болісно, як через Недобоївці їдемо. Оте місце від згорілого вітряка - реальна болюча рана в душі. І вітряк в Путриному от-от впаде. В Динівцях стоїть, але він великою мірою муляж, поставлений в 2000 році на місці старого, якого знесло буревієм на 8 березня того року.
Коротше, було на що подивитися, не було як. Шкода.