Оперний фестиваль у Кам'янці: дива трапляються
От дав 14 грудня 2013 року Отар Накашідзе кам'янчанам слово перетворити колишню столицю Поділля на теперішню столицю опери - і слово тримає. Мужик! Молодець. Та самі бачите, он він, крайній праворуч.
Завдяки цьому харизматичному грузину та родині Лютаревич Кам'янець вже вдруге має оперний фестиваль - і я тішуся з того як дитина.
І інші діти теж тішаться, бо якщо 3 липня була "Тоска" з видом на Стару фортецю, то вчора, 4 липня - лисенківська "Коза-дереза" у серці національного історико-архітектурного заповідника. Виконана дітьми і для дітей.
Короткий звіт про "Тоску" виставила у фб після спектаклю, тут буде дещо більше.
На довгий текст мене - ну, як завжди протягом останніх 19 місяців - не вистачить, але хоча б щось згадаю.
Коли грузинський баритон Отар Накашідзе чотири роки тому навчався у Мілані, його сусідка Тетяна якось обмовилася, що у неї дочка співає. Отар захотів почути дівчинку, почув, вразився - і в якихось небесних сферах впало в щедрий співочий ґрунт те зернятко, з якого пізніше виріс цілий фестиваль.
І батоно Отара можна зрозуміти: сопрано Олени Лютаревич дійсно ангельське.
Після першого їх спільного концерту в грудні 2013 р. народився клуб поціновувачів оперної музики "Секвенція".
Я з садочку була балетоманом, а от до опери прийшла вже дорослою. Можу навіть сказати, коли саме прийшла - і куди.
2 вересня 2009 року я була на опері уп'яте. Це була "Кармен" у Львівській опері - і як же вона мені сподобалася. Дуже. Дуже.
До того були дві "Наталки Полтавки" (Одеса, Львів), "Чіо-Чіо-Сан" (Львів) та "Іоланта" (Большой, Москва) - і я їх відмучувала, бо балет - це кльово і неймовірно, а на опері відверто нудно. Я чесно так думала.
Вже майже шість років так не думаю.
За ці шість років мій оперний рахунок наблизився до півсотні спектаклів, відтоді я старалася не пропускати жодної нагоди почути велику музику. "Лючія де Ламермур" у Єревані? Чудово. "Втеча з сералю" у Дюсельдорфі? Німці німецькою, чому б і ні. "Плащ" Пучіні у Ризі? Йду. Знову "Кармен", тепер у Празі - класно. "Дон Жуан" - гламурний у Москві, модерністський у Ризі. "Набукко" - традиціоналістсько-нафталіновий у Львові, загнаний у паризьку підземку в Москві. Гриця ще не існувало - і я могла вибратися до Львова, тільки щоб послухати там "Орфея і Еврідіку". Улюбленим театром стала московська "Нова опера", де я переслухала майже все - від "Норми" і "Лоенгріна" до таких екзотів як "Капріччіо" Штрауса чи раритетних "Ломбардців у першому хрестовому поході". Так, я хвалькувата.
Потім з'явився Гриць - і щезли спектаклі.
І це було б дуже сумно, якби не Олена Лютаревич і Ко.
Я тепер не можу вибиратися на оперу коли заманеться - але опера прийшла до Кам'янця.
Добре, що до голосу Олени Лютаревич додався організаторський талант її сестри Інги - і концерт-2013 спочатку переріс у міні-оперу в 2014 р., а зараз - у цілий фестиваль оперного мистецтва та класичної музики.
І - на моє щастя :о) - Кам'янець почув те, що мені от раніше вживу чути не доводилося: "Трубадура" Верді та "Тоску" Пуччіні.
Україна, Грузія, Італія та Польща - це географія учасників дійства.
Чудовий Хмельницький симфонічний оркестр колись балував кам'янчан концертами ледь не щотижня, а за останній рік приїжджав лише двічі - і мені обидва рази не було як лишити дитину. З задоволенням почула їх знову - я багатьох вже впізнаю в обличчя.
Диригента от не пізнавала - експресивний і юний Тарас Мартиник з'явився у облцентрі лише того року, до 2014 р. ж працював у Донецькій опері.
Є щось прекрасно позалюдське в такій одержимості музикою: коли починається музика, він перед оркестром - і більш ніде, він розчиняється у звуках. Круто. Реально дуже круто.
Блискавка з форуму розказувала, яке враження Тарас Мартиник справив на кам'янецьких хористів з "Калинового грона". Шкода, що на репетиції відправляють лише хористів, а не всіх школярів поголовно. Близькі контакти з класикою не завадили б взагалі нікому.
Бо за смак ось цих молодих людей вже можна не переживати. А інші 99 % дітлахів? Де вони почують класику?
Ще одна зірка "Тоски" - італійський тенор Емануеле Сервідіо. Ми вже чули його тогоріч - як класно, що він знову у Кам'янці. Прекрасний тенор. Чудовий!
Моя любов до опери почалася з Львівського театру - і він теж надіслав на фестиваль свій десант у вигляді Олега Ланового. Мені сподобалось, як він виконав свою партію не надто приємного типчика Сполетти.
Наступна зірка - Стара фортеця. Опера звучала на абсолютно новому для міста майданчику в глибині Вірменського бастіону. Тому аріям підспівували пташки, а скромність декорацій компенсував розкішний вид на фортецю. Тільки на третьому акті та після нього я намагалася в її сторону не дивитися - порнографічна червона підсвітка все ще тут, незважаючи на обіцянку С. "Штуки" Бабія її змінити ще два роки тому. Часом за місто по-справжньому соромно.
Наступною зіркою була, напевно, Венера - але в мене не було часу дивитися на небо, цікавіше було спостерігати за сценою.
Ой, я відволіклася
Був вокаліст і з Римської республіки Хмельницького - Степан Дробіт.
А от про польського баса-ризничого, Войцеха Елбановського, не знаю, що казати - вкрай галантний і ввічливий пан, але спів мені не дуже сподобався. Ну, тут в кожного свої смаки.
Замість загальних вражень про оперу у мене виходить переказ програмки. Гм.
Може, тому що враження настільки чудові, що потік суперлативів змиє всілякі думки? Але Отара Накашідзе перехвалити неможливо - і голос розкішний, і людина класна.
Страшно подобаються його виступи після спектаклів - він говорить серцем. Потім завжди задумуєшся, що треба, ну треба вже побачити Грузію. :о)
Хочеться вірити, що й інші кілька сотень глядачів так само тануть душею і робляться м'якішими за пух після таких вистав - бо і оплесків, і криків "Браво", і букетів від глядачів вистачає.
Тоді пробачаєш землякам і повільну тяганину до своїх місць половину першого акту (на квитках було прохання прийти за квадранс до початку вистави. Ігнорують прохання), і хихотіння трьох жінок на першому ряді, котрі взялися пліткувати про щось якраз під час виконання чи не найзнаменитішої арії з "Тоски" - E lucevan le stelle Каварадоссі. Тут відео є, але я дуже поганий оператор/
Фінальні поклони.
Дуже сподобалося, як працювали волонтери в залі. Ідеально ввічливі, зі знанням англійської (серед публіки були іноземці), коректні, дуже усміхнені молоді люди проводжали всіх гостей вечора на свої місця. Єдиний казус - коли на терасу зайшов єпископ Леон Дубравський (якраз лунав останній дзвінок), всі волонтери дивилися в різні боки або вже комусь допомагали. Ніхто не помітив веселуна у мантії (у Кам'янці жахливо веселий і харизматичний єпископ, хоча зі смаком у нього, виходячи з ремонту катедри, повна біда). "Люди, а де сектор А1? Підкажіть, де тут сектор А1?" - бідний священик досить довго шукав, де ж йому сісти. Є підозра, що справа була власне у єпископській фіолетовій шапочці та мантії: у "Тосці" був ще один єпископ, липовий - ходив навколо сцени у першому акті згідно сценарію. Боюся, волонтери сплутали копію з оригіналом. :о)
"Тоска" зібрала весь бомонд плюс купку тих, хто справді любить класичну музику. Народ, а сенс любити ще якусь? Музика повинна піднімати, робити тебе кращим, лише класика на таке здатна.
Відомий реконструктор у залі (не будемо називати його ім'я :))) сказав у антракті: "Музика - це не моє, але у 1800 році так не вдягалися". Ну звісно, що не вдягалися! Опера не дзеркало історії, а могутній психотерапевтичний засіб + розкіш для вух. А костюми - он, подивіться на "Mezzo", як Рене Папе стрибає по сцені у шкірянці у "Золоті Нібелунгів". Нібелунги теж такого не носили :о).
Я чесно не знала, чого очікувати від дитячої опери, тому на "Козу-дерезу" прийшла у останню мить. Прийшлося вдовільнятися місцем в кінці залу.
Несподівано для себе почула, що всі ці знайомі з дитинства "Я лисичка, я сестричка, не сиджу без діла" та "А я рак-неборак" таки складаються у простеньку, коротеньку, але найсправжнісеньку оперу.
Не вірите мені, повірте Емануело Сервідіо - тенор аплодував юним кам'янецьким талантам...
...а художній керівник проекту, чарівна Оксана Томків, аж світилася від радості та переживань за своїх учнів.
Якщо придивитися на фото з сеньйоре Сервідіо, можна побачити і Олену Лютаревич у ніжно-блакитній сукні - вона була консультантом з оперного співу для дітей, а її сестра Інга - ідейною музою заходу.
Як це все звучало? Класно. Ось вам Зайчик у виконанні Владислава Зайця:
Я не експерт, але голос просто неймовірний.
Тут теж було багато квітів і оплесків.
Фестиваль триватиме ДЕВ'ЯТЬ днів, часом буде по кілька подій на день (як от у неділю) - і я дуже рада, що у міста з'явився шанс на класику.
Коли у 2114 р. відзначатимуть сторіччя оперного фестивалю у Кам'янці, йому точно нададуть ім'я сестер Лютаревич. І Отара Накашідзе. І хай буде так :о)