Crasna Grandiosa-2015: Маланка у Красноїльську. Частина І
Я взагалі не з тих, хто легко ображається, але певні речі мене можуть набурмосити досить сильно.
Байдужість до Красноїльської маланки б'є мене у моє кам'янецьке, далеко не красноїльське серце.
Це мій початок року, це свято, без якого навіть уявляти собі життя не хочеться - і мені справді важко второпати, що у світі є ви - люди, котрі 14 січня проводять будь-де поза Красноїльськом.
Я вже минулого року пропустила Красноїльськ - і страшно про те шкодувала.
В 2015-му пропускати не збиралася. В 2015-му Красну маланку побачила - вперше - і вся моя родина.
Ну, вони з вашої армії - армії байдужих до Красноїльська. Може, ще колись доростуть :о)
Вся надія - на Григорія. От купимо хату десь в Сусі чи Путні, будемо одягати Гриця спочатку ведмедиком, а потім тим, ким сам забажає - станемо часткою ритуалу, якому не перестаю задрити.
Красноїльським хлопчакам пощастило: їх до малої батьківщини тягнутиме завжди магнітом маланка. Вони вкорінені тут не лише могилами предків, рідною хатою чи колом друзів - вони прив'язані ще й яскравим дійством, ритуалом, рівних котрому не знає Україна.
Класно, що хлопчаки можуть самі обирати костюм на свій розсуд. Хочуть - будуть циганами.
Хочуть - каламутимуть воду жидами.
Царі і цариці? Будь ласка.
Вибір великий. Але найбільше бажаючих бути урсу, ведмедем - героєм неофіційного гімна Красноїльська.
Знаєте, скільки важить костюм солом'яного ведмедя з цього фото? Під 40 кг. В костюмі поважний семирічний ведмідь, поруч автентичний, строгий циган. Все, як має бути на куті Сус - тут найбільше автентики. Перед вами син голови селищної ради, пана Овідія Мітріка. І він маланкує вже четвертий рік.
Блін, я реально заздрю.
Ось царі і цариці з Путни маланкують в когось на городі.
А це вже городні забави ведмедів і циганів. Теж з Путни :о)
Чи не головний герой моїх фотозвітів з красноїльська - Василь. Каже, що вже старий для маланки, вже 25. Напрашується на комплімент, хех. Молодий і колоритний.
В нього найбільша булава у селищі - ох, аби лише не надірвався такий символ маскулінності тягати.
Поки Василь обідав, біля його булави крутилися хлопці блакитної крові - царі. Шушукались довго, а потім взялися піднімати. Ох важкенько дався підйом - але втримали, змогли.
Я попросилася потримати - ойкнула і відбігла. Там дика вага. А Василь з цим моргенштерном 24 години ходить.
На памперси аліменти збирають.
З погодою цьогоріч пощастило: в горах ще сніг, а сонце шкварить як у квітні.
Так що і сонячні окуляри, і сомбреро були дуже доречні на красноїльській маланці-2015.
Бівак ведмедів з Суса.
Але сонце було жорстоке, невблаганне - а в мене фототрагедія. Тамрон, мій об'єктив-універсал, зламався. Тому всі картинки знімалися на ширик, а він часом був недоречним. Ну, вже як є.
Так що відразу вибачаюсь за кольори і дисторсії - знімала чим мала.
Солом'яні ведмеді самостійно встати не можуть - їм завжди потрібна допомога.
Допомагають не лише цигани, а й дівчата. Хусточка на підборідді - щоб солома не колола.
Класно, що в маланці беруть участь не лише хлопці і юнаки - тут багато чоловіків більш поважного віку.
Фотографів і телевізійників цьогоріч було як ніколи, до речі. Більше того, в Красній були помічені три найбезглуздіші речі 2014 року: палки для селфі. Їхати в Красноїльськ наробити селфі - оце мета, а?
Страшно втомлена, коментарі більш логічні, сподіваюся, будуть в другій частині. Зараз не виходить, я вже практично сплю.
О який стім-панк з мачете.
Підвод було досить багато, більше, ніж минулими роками. Ця - з Сусу.
Якісь їздили з дідами, в якихось лікували, в інших пригощали або робили вудз.
Ще в якійсь забирали в армію.
Я вже в шостий раз була на красноїлсьькій маланці. І це не означає, що не було чогось для мене нового. Було. Плюс вперше побачила за один візит всі 5 селищних ватаг маланкарів. Всі кльові.
Силуети на фоні голубців.
Глядачів було дуже багато, але про тисячі туристів сміттєканал Інтер трохи набрехав.
Чудовий спосіб транспортації ведмедя у просторі - волоком.
Хоча класичний - на цепу.
Крилаті ведмеді.
Боже, я вже докотилася до коментарів з двох слів. Ну дуже спати хочеться, правда :о*(
Материнство мене змінило. Тепер я ай-яй-яйкаю над кожною малечею. А над малечею у такому крутому костюмі путнівського цигана - тим більше.
Традиційні танці ведмедів біля селищного ресторану.
Для мене красноїльська маланка - квінтесенція щастя, приклад того, як етнографічна штука може тішити. Шкода, що у нас маланку відроджують за ініціативою зверху. Для маланки потрібна аудиторія, не вистачить самих лише маланкарів навчити пісням. Може, і в Кам'янці колись маланка відродиться.
Але поки не буде їх - знайомих, родичів, сусідів - котрі чекатимуть на маланку з нетерпінням, справа з мертвої точки не зрушиться.
Бійка двох крилатих ведмедів.
Дорогою до селищної ради.
Жид-металіст. Йому краще не потрапляти під руки бабусям в сезон варки варення і засолки огірків.
Всі дуже привітні, мене багато хто пізнав - це дуже приємно.
Дял - нечасті на красноїльській маланці коні.
Найяскравіші з сьогоднішніх (вже вчорашніх) циганів.
Важні дуже :о)
Ведмідь на відпочинку.
Путна-2
От де дружба - між циганами і ведмедями.
Знову кадр з привалу.
Можливо, здається, а може й правда цьогоріч було більше посмішок, ніж зазвичай.
З цим мексиканським циганом буде багато кадрів в інтернеті - дуже колоритний, фотографи роєм вилися.
Хрестоматійний кадр з Красноїльська: путнівський ведмідь, в котрого видно лише очі :о). Всі фотографи такі знімають, ага.
Jn ot c[j;bq rflh/
Юний граційний циган з юним лютим ведмедем.
От які.
Маланка у дворі, вид трішечки зверху. Дуже гарно замаланкували двом бабусям, ті з ними навіть танцювати взялися.
Розігрів перед виходом на центральну вулицю Штефана чел Маре.
В Горбовій була хатинка на курячих ніжках, в Красноїльську - пересувний млин.
А це вже самий край Красноїльська, при дорозі на красношору. Раніше я так далеко не забиралася. І так шкода, що був лише ширік - гори там дивовижно гарні. Кльово це - мати хату з видом на гори.
Один з дідів. Діди і баби - авангард маланкарської колони. Вони розпочинають ритуал.
Сонце розтопило чимало снігу - і калабані в Красноїльську були настільки ж масштабні, як і місцева маланка. Приїхала додому як паця брудна :о)
Пересувний музей народного побуту.
Вже наскільки мене нудить від пластикових квітів, але починаю звикати. Ну подобається ведмедям так.
Цьогоріч побільшало і дівчат - принаймні візуально. І трубачка яка була завзята, і цариці, і отакі циганки.
Кадр про відсутність вікових обмежень для участі у святі.
О! Бачите за барабанщиком жида? ОООО! Це класний жид!
Ось він без маски, а я з маскою. Він мені її подарува! Сам зробив. Натуральне пап'є-маше, народ, уявляєте? Я до Чудея в машині у ній їхала. :о)
Реаніматори з прасками. З прасок сипляться іскри. Мік пояснив мені цей фокус, але я вже його забула знову :о)
"Танцуют все! (с) Цар.
От царі і танцюють.
Колона крилатих ведмедів і циганів у вечірньому сонці.
Перший танець - за дідами. Long Live Krasnoilsk! Long live Malanka!
Я щороку пишу, що люблю красноїльську маланку за живу емоцію. Дефіцит, котрий зустрічається нечасто - а тут його валом, валом.
І автентичних старих хат, не скапарених "євроремонтами" - теж. Як в сусідній Румунії, до якої лише гора. От, забула спитати, чи відкрили вже перехід у Красноїльську.
Ведмежо-циганські ігрища.
Знову коні з млином.
Так, накидаю все швиденько - і спати. Малий он уже двічі прокидався.
Два ведмедя.
До речі, я фоти накидую набагато раніше в свій фейсбук.
І, до речі, завтра презентація моєї книги:
