Червоноград (Червоногруд. Червоногрод? Яка різниця. 17.04.13
З'їздила сьогодні. Водоспад найповноводніший за всі мої туди візити. Костел плаче водою, весь час здається, це хтось ходить. Любителі потойбічних прозорих метафор погралися б тут з сенсами, але мені якось не до того. Майже всі, кого стріла (прості люди і водії попуток) питали: "Ну а шо вам з того замку?".
Пощастило поговорити зі старожилом, котрий чудово пам'ятає, яким замок був до того, як його активно почали розбирати на каміння у 1956 році. Правда. сам він каже так: "Тра валити. Бо може впасти. Тра валити".
Це про залишки вежі.
Висічка-2.
Розродилася злим текстом на сайті.
Неоготика в радянські часи за стиль не вважалася, всіляко зневажалася і на облік тому не ставилася. Це ж так не тільки з Червоногродом (як його ж назвати правильно, а? Точне фонетичне відтворення реальної назви померлого містечка - Червоногруд. За правилами української - Червоноград. Але вже маємо один на Львівщині. Червоногородом це місце не було ніколи, хіба в уяві недалеких діячів від туризму. Червоногрод нехай тоді?). Високочолі мистецтвознавці не любили не лише неоготику, а й історизм чи модерн - все, що, на їхню думку, паразитувало на справжніх стилях, мімікрувало під них - задля естетики, а не якоїсь особливої потреби у контрфорсах і нервюрах. Мімікрія ренесансу під античність була так давно, що їй то пробачалося, а от вважати пам'яткою архітектури якусь Ельжбєтку у Львові чи костел у Підлісному Мукарові - та ви що, за кого нас маєте? Ми не такі.
Естети відмовляли неоготиці на вхід до пантеону високої архітектури в радянські роки, у 1950-ті. Чи 1960-ті. Тоді урбаністичне середовище навколо них було аж переповнене всіма цими необарочними завітушками, цими зайвими на фоні такого функціонального функціоналізму деталями і сандриками. Переїли прикрас, хотілося лаконізму - а ще як згадати, що будували всі ці пістрявості вороги-буржуї, позбавлені революційної свідомості і співчуття до простої людини праці...
Між тим власне неоготика - те, з чого починається тяжіння до архітектури у катастрофічно великого проценту туристів. Нео- - тому що справжньої в нас дуже мало, а та, що є, вкрай непоказна. Тому неофіти від туризму дуже люблять ельжбєтки: коли таке високе і стільки детальок, коли так гарно відразу в лоб - воно діє миттєво. Ой як гарно! Фотиком клац-клац. Вже потім, якщо пощастить, ці неофіти доростуть і до ампіру, і до бароко. До конструктивізму доберуться не всі, але принаймні класицизмом насолоджуватися навчаться. Важко тому переоцінити неоготику, таку вторинну, для України. Важко - і скоро буде ще й неможливо. Неоготика Мошнів і Шарівки - одинокі острівці серед хвиль панельних будинків. А от Галичина і Поділля були всіяні неоготичними костелами і костеликами, палацами і шале. Лишаються крихти. Мистецтвознавці 1950-х не знали, що ХХІ століття стане царством неоковирних особняків, МАФів і відсутності планувальної культури. Вони жили в іншому середовищі.
Далі - на сайті. Там же багато сьогоднішніх картинок.