Внутрішня Монголія Галичини, або Китайський новий рік у Львові
Хто про що, а Блека про маланки.
Ага, знову. :о))
Бо в мене як: нема маланки буковинської, поїду на китайську.
У Лі-вів, найзахідніше місто провінції Цзянсі.
Між Кам'янцем і Львовом - 280 км, а тому на добирання туди громадським транспортом йде цілий день. Звідти так само. Крім Львова і транзитних скалатів-тернополів-теребовль-чорткових ніде і не була цього разу.
Не той настрій: дорогою на новий рік зламала одну дуже коштовну штуку (ну ширік я свій поламала, ширік. Вже поїхав у ремонт. Ну не ціную я речі), а дорогою з нового року загубила іншу (її рівно рік тому вже губив у літаку Мік. Тоді знайшли. Цього разу шансів майже немає - чорт його знає, в якому з півдюжини автобусів на відрізку Тернопіль-КП це сталося. В бусики на 15 пасажирів сьогодні набивалося по 60 чоловік: бо ж студенти. Важко зрозуміти: якщо вони ЩОТИЖНЯ так от добираються з/на навчання, невже не можна написати у найближче АТП і запустити по певному маршруту додатковий автобус у ці дні? Навіщо ці катування? Щось мене зовсім в інший бік від нового року занесло).
Ігор Скальський, чиї лазери освітлювали і минулорічне китайсько-новорічне свято у Львові, казав, що масштаби будуть "не ті": тогоріч наче було грандіозніше. Ну не знаю, я чекала камерного дійства на ринку і тихеньких походеньок маленького дракончика навколо ринку...
...а отримала УУУУХ!
З усіх відомих мені східних кухонь я поважаю індійську, котра одночасно і шрі-ланкійська. А вона не китайська. Хоча пиво Міку треба було, напевно, взяти.
Львівська федерація кунг-фу розважала чималий натовп, котрий прийшов на парад драконів (за програмою початок мав бути о п'ятій), але був перенесений на шосту, а так насправді на 18:15. Про перенесення я знала ще за годину до свята - і страшно нервувала: виїхала з Кам'янця о сьомій, всі автобуси були без опалення, змерзла як цуцик - і перспектива стовбичити на Ринку ще годину лякала.
Дракони з'явилися ще до п'ятої - піт-стоп був біля Чорної кам'яниці.
За час простою 99 % глядачів свята зробили головне, за чим вони сюди прийшли - сфотографувалися з чимось китайським або драконистим. А ні, брешу, два стареньких дідка, потрапивши до китайсько-новорічного п'ятачка, сказали: "О! А тут і шашличок є!" тим самим щасливим тоном, з яким дошколята відкривають довгоочікуваний подарунок. Думаю, драконів вони і не помітили.
Не помітити лазерне шоу, яке почалося відразу після виступів А.Садового і В.Котика, було неможливо: половина площі Ринок разом з ковзанкою та льодовою хатою була накрита цим феєричним видовищем наче куполом.
Сніжок, який політав у практично безсніжному Львові, додава ефект планетарію: сніжинки сузір'ями поблискували у різнокольорових променях і падаючими зірками спускалися на голови глядачів. На землю не потрапила, здається, ні одна - такої щільності був натовп.
А далі прийшов час драконів. Червоного несли етнічні китайці.
Жовтого - етнічні львів'яни. "Ну вот, ты так боялась дракона, а оказалось, это просто червяк!", - сказав хтось комусь у натовпі.
Нічна зйомка - не моє, в мене слабенький бюджетний тамрон, але в мережі, певно, вже повно фотозвітів з події.
Вигулювали китайських монстрів по Староєврейській, повз Оперу - і до Шевченка, а далі знову на Ринок, під барабани і скажені перегони львівських репортажників. Це вам не Кам'янець, тут фотографи бігають десятками, як не сотнями. Вперше бачила такий натовп журналістів, от чесно (На "Временах и эпохах" і то було менше).
Дракон пливе Львовом, під ногами раз по разу спалахують якісь тріскучі піротехнічні радощі - супер, адреналін зашкалював, сподобалося дуже-дуже.
Так як про традиції святкувань ведуча почала розповідати чомусь під час лазерного шоу, я її практично не чула - занадто було гарно, щоб очі дали хоч крапельку ресурсу ще й вухам. Тому моя китайська міфотворчість така: дракон хоче з'їсти сонце. Це версія номер 1. Номер 2 така: куля на патиці - це варіант боянівського букету. Куди куля - туди дим. З ніздрів дракона. Бо куди куля - туди й дракон.
Я не дуже уявляю, як працює підсвітка драконячих нутрощів, але ефект від світла зсередини феноменальний: добрий цей китайський монстр виглядає живим. А люди - просто почт.
Були обіцяні ще драконячі сценки, але це було радше схоже на танці по колу. Теж прикольно.
Китайці страшно раділи: думаю, Львів вчора й справді нагадував щось рідне для них: петарди, дракони, повний безлад на дорозі, шалений натовп людей.
О восьмій було ще одне мега-лазерне шоу і фейєрверк, але мене вже там не було: організм вимагав опери, мені треба було в тепло і в спокій, тим більш, у Опері був "Набукко", одна з найпопсовіших, наймелодічніших опер світу. Зовсім ранній Верді, ну знаєте: багато хорів і дике, дике лібретто. Я заповзла у ложу на середині першого акту - і перше враження було таке БАБАМММММММММММ. Пафосом по голові, коли з морозу, дуже вражає, дуже.
Далі я відмерзала і час від часу хихотіла в долоню. Народ, львівська версія "Набукко" (ще 2000 року) - це знахідка антиквара. В "Новій опері", приміром, все перенесли у метро 1940-х років: Друга світова, іудеї з зірками Давида на рукавах, боротьба Абігайль і Набукко за владу йде за правилами сучасних виборів - з плакатами і агітацією, а знамените Va pensiero sull'ali dorate хор рабів виконує на платформі метро, аб профундіс вже зовсім. В Большом теж ассірійці з іудеями досить умовні, це Ассірія МедМакса і героїнь Бориса Вальєхо. У Львові ж все так, як задумувалося в лібретто Т.Солєра: масивні ашурбаніпали валяться від божого гніву, корона царя є короною, а не кашкетом диктатора, у загнаних в рабство євреїв довгі приклеєні бороди, а у їхніх охоронців - сандальки-гладіатори і мечі з щитами. Абігайль ходить з кинджалом завбільшки з велику щуку і встає у картинні пози, пафос струмиться рікою - і в сценах божого гніву хлюпає аж до лож першого ярусу. Напевне, такої постановчої архаїки вже ніде нема, такі вистави теж треба охороняти і зберігати, як зберігають старі манускрипти і древні горщики.
Щодо голосів... "Ва пенсьєро" хор виконав чудово, в "Набукко" це ж саме головне. Світлана Мамчур (Абігайль) - молодець, Захарія мав би сам себе скрижалями завіту закидати (скрижалі ж кам'яні?), Фенена часом давала такого півня, що було боляче вухам. Ну, ніхто ж чудес і не очікував. Публіка, яка переважно складалася з поляків та східняків, навряд чи була тут лише заради музики - багато хто прийшов подивитися будівлю зсередини за смішні гроші. Оркестру перед третій актом почала аплодувати я одна - ей, у Львові немає традиції оплесків для музикантів перед останнім актом? А чому? Хм.
Хоча старша польська пані потім біля гардеробу наспівувала "Ва пенсьєро" навіть зі словами - так що були й знавці жанру.
Коротше, всіх з новим роком :о)
Фото Євгена Кравса (УНІАН)