"Времена и эпохи": день другий. Капітулюю
7 липня на фестивалі в Коломенському я була навіть менше, ніж в попередній день, але вражень - три кравчучки з добавкою. Я просто розчавлена ними, я вже навіть не заздрю - рівень організації у Москві фантастичний, я не можу порівняти з цим жоден інший реконструкторський фест (і навіть Грюнвальд - щоправда, я була там ще школяркою і з того часу все змінилося).
Для невеликої зміни тональності я от що зробила: в пості будуть не лише мої картинки, а й фотографії, які знімав на фесті Мік. Дві заглавні - саме його. Кльові вийшли, правда?
Зранку на фесті ми не були з поважної причини: проводжали маму Міка в Угорщину. Тому прийшли вже під вечір - і ду-у-у-же вдало: Гайдук своїх хлопців якраз вів на арену, на муштру.
Нарешті випала нагода почути, як барабанить директор нашого кам'янецького заповідника Віктор Травінський.
Досить незле. Ну, мене попереджали :о).
На арені - українці, чехи, поляки, росіяни. І це лише десь половина європейських загонів. котрі 8 липня будуть боротися з російським ополченням Мініна і Пожарського.
Бомонд реконструкції, керівники загонів йдуть радитися. Скромний Федір, цар стрільців, вальяжний і яскравий наш Гайдук.
Мік приблизно той самий момент зняв так.
Ведучий не втомлюється пояснювати публіці: все, що вони бачать, до найменшої дрібнички - історично достовірно. Таке в жодному історичному кіно-пеплумі не побачиш.
З планом муштри визначилися. Позаду бовваніє найстаріший шатровий (наметовий?) храм Московії, символ Коломенського.
Сама страшна середньовічна військова робота як на мене - в пікінерів.
І саме серед них чомусь дуже багато дівчат. І яких!
Давайте я зразу поясню: пікінерів з ландскнехтського табору я не розглядаю взагалі. Матюкливий гоблін в якості прєдводітєля цієї дрібної шляхти не дає сприймати загін адекватно.
Знаєте чим вони займалися? Ходили по містечку майстрів, наставляли піки на ремісників, а ватажок спокійно запитував: "Что у вас можно отнять?"
Ні, мені таке не смішно - занизького штибу жарти.
Тому повернемося на поле битви, де неспішно йдуть приготування до муштри.
Спека страшна. Карпо її вгамовує красиво.
Хороша це штука - прапор загону. В нашого такі от німецькі трохи кольори, він великий і яскравий. Дуже мені подобається.
Пліч-о-пліч кам'янчанин Олег Мороз і киянин Сашко Харченко.
Ну от, майже все готово...
Можна стріляти.
Жінки зойкають - а потім дико аплодують.
Мік вперше чув мушкетну стрілянину. йому сподобалось. Кадр, зрозуміло, теж його.
В Гайдука у жестах навіть з відстані (на поле навіть пресу не пускали - ну, крім зовсім якихось своїх) помітна якась імператорська велич у жестах. Мік ще відмітив, що дивно, що Сашко саме таку епоху обрав. Але кадр тут мій :о)
А тут - Міка.
Ну легко ж відрізнити: в нього стриманіші кольори і темніша палітра. І боке яке, ух.
Хай вибачать мені сотні інших реконструкторів. але в Коломенському я знімаю переважно кам'янчан - бо кам'янчани! Це Кокі. В нього гумор тонший за волосину і гостріший за дамаскський меч.
Click to view
І ще один кадр про субординацію.
Гніт курок! Вогонь!
Мікове, ага.
В мене ж не телевик, тому переважно загальні плани :о)
Найяскравіша частина програми - крилаті гусари, герої Гнєву, десант з Поморського воєводства (я їх вчора до Сілезії чомусь приписала).
Мік теж їх помітив. Та їх піди не поміть.
За мундурем
Панни шнурем
А за сяючими обладунками і струнким конем - вже не шнуром мають панни бути, а штабелями.
Бо ну самі ж розумієте - ууух!
Правда, самим цим ууух зараз не панни в голові, а капуста. Банальна, зелена, хрустка.
Ворожі голови на місці кочанів будуть завтра, а поки що потренуються на овочах.
Вмирайте від захвату, дівчата, картинно втрачайте свідомість - вони стрімкі і розкішні.
Вони неймовірні. Спини в публіки самі вирівнюються - шляхетність часом буває заразною.
при тому, що серед багатьох не самих далеких росіян полонофобія лише трішки поступається українофобії, приймають польську кавалерію неймовірно, з захватом.
Десь позаду кричаить "Vivat Polska!" Свої, земляки!
А над гусарами кружляє камера-вертоліт.
Всіх учасників просили не кидатися в адську машинку палицями і каміннями. Ну мало що: приїхали з якогось дрімучого XVII століття, цифрових технологій не знають, демонів бояться...
В Міка кадри більш атмосферні.
І йому на телевик вдалося відзняти те, що ніяк не виходило в мене: вправу з потраплянням списом в кільце.
Як не списом, то шаблею.
І непідробний розпач, коли спроба не вдалася.
А в кам'янецькому таборі тим часом тихо-мирно чистять мушкети.
Середньовічне життя йде cвоїм неспішним трибом.
Поруч пітерський театр Vento del Tempo під керівництвом фантастичної Віони розважає дітей подвигами Геракла (це роздирання пащі лева, а ви що подумали?)
Выона поправила: це бароковий вуличний театр "Фургончик" п/р Данила Ведернікова.
Живе відтворення малюками відомого парадокса Зенона про те, що Ахілл ніколи не зможе наздогнати черепаху, потішило.
А на березі вже пришвартувалися човни. Завтра - козацька регата.
Здається, майстер поспішає до неї встигнути.
Містечко майстрів мене просто знищило - такого. ви. не бачили. ніде. Це фантастично. Це жива історія як вона є. Це... це... ай.
Кам'янцю є з чого брати приклад.
Зрозуміло, що майстер-класи з ляльок-мотанок є на кожному дійстві.
А от старовинний токарський верстат - не на кожному.
І ніхто не шугається камер - вони знали. що до них буде підвищена увага - і вони з цим живуть і працюють на фесті.
Вологодчина. Он чим там грались колись.
Без коваля який же фестиваль?
А береста - традиційне ремесло власне що для Росії.
Музей забутої музики. какофонія така, що радієш, що ту музику забули.
Чеські мушкетери з чеськими кухлями (що в них, не відаю, але щось з піною) грають в автентичний трік-трак - як на картинах старих голандців.
Вартові одеських мушкетерів.
Вартові російських козаків. Там їх цілий табір.
Ох поліські білоруски співає гарно!
Все. попереду кульмінація - битва.