Трішки кічово, або Гігантський боулінг :о)
Продовжую спамити про малоцікаві більшості події, ага. :о)
Після хорошої, насиченої, нехай і короткої поїздки (а може, саме що після КОРОТКОЇ поїздки) дуже хочеться подовжити оце відчуття туриста і мандрівника, ще трішки побути глядачем чужого життя, ще не так різко повертатися в буденність. В столиці чужої держави подовжити цей стан досить просто.
Я - крім як в театри - нечасто кудись вибираюсь в Москві, але сьогодні захотілося подивитися щось таке... суто московське, суто російське. Довго нипати немає як. а от дві години на туристичні походеньки виділити цілком можна. І я поїхала в Сіті.
Ага-ага, Москва, неначе мавпуючи Лондон, ТЕЖ має своє Сіті: кілька хмарочосів, які будують-будують і все ніяк не добудують.
В Сіті, в "Афімоллі" (це такий велетенський торговий центр), в атріумі проходить виставка матрьошок. І яких!!!
Височенних ляльок (від 6 до 13 метрів у висоту кожна, мордочок в них немає), які уособлюють найкраще з російських ремесел (вологодські мережива, жостівські підноси, гжель, хохлому, димківську іграшку, холуйські, городецькі, мезенські і палехські розписи, північну бересту, лакові орнаменти Федоскіна тощо) привезли з Парижу, де вони провели 2010 рік.
Автор проекту - Борис Краснов, досить відомий сценограф (так, принаймні, говорилося в тексті, що супроводжує експозицію). Придумав Краснов, а над кожною матрьошкою вручну працювали до 15 майстрів. Монтували ляльок будівельними кранами.
Виставка (безкоштовна) там ще з травня, а я випадково дізналася про неї з трансаерівського журналу. Не пошкодувала. Гжель і вологодське мереживо найбільше сподобалися.
Зовсім нещодавно, 28 серпня 2011 року в селі Васильківці на Гусятинщині під час грандіозного як на таке село свята (Ніна Матвієнко! ТіК! Злата Огневич! Ансамбль Вірського!) теж робили гігантську іграшку, але нашу, українську: сплели триметрову ляльку-мотанку.
А знаєте, я нічого поганого в такій от народній гігантомахії не бачу. Класно ж.
Після матрьошок вибралась в центр. Я ніяких наївних надій не мала, але все-таки думала: ну раптом перед Пушкінським музеєм не буде черги, піду на Сальвадора Далі. Далі я дуже любила в дитинстві - і дуже швидко це переросла, тепер він викликає якесь моторошне зачудування. Кічуха же дика, вусань вхопив свого часу комерційну хвилю - і серфером мчався по ній аж до смерті, тиражуючи яскравий несмак. Але ж привезли й ранні речі, і не лише картини й графіку. Гляну?
...Черга товстим кінцем впиралася в музей, а далі зміїлася все більш тонким хвостом до рогу будівлі, завертаючи на сусідню вулицю ще метрів на 50. Не даремно ще до початку експозиції народ в блогах писав, що легше і простіше з'їздити в музей Далі в Фігерасі, ніж вистояти московську чергу. Пророки.
Для райцентрівської мене дні, коли можна зустріти наречених, - субота і неділя, все, в нас в інші дні не розпишуть. А в мегаполісах розпишуть. Наречених було повно. Навіть такі от нестандартні траплялися.
Саме правильне визначення мегаполісу - "надлишок можливостей". Це коли в будь-яку мить щось десь та відбувається. Не потрапила на один захід, ну і що - через дорогу он є інший.
Біля помпезного храму Христа-спасаителя - загончик, в ньому ж обіцяють неймовірне в світовій історії: скульптури з піску І з льоду. Одночасно. Називається "Дві стихії". з підзаголовком "Свята Русь". Гм.
Просять за це 200 крб, трішки подумала - і таки вирішила піти.
Трохи пошкодувала - льоду не було, був лише пісок. Який лід, все ще спека.
Ці піщані штуки вже в книзі досягнень Росії (їхній аналог Гіннеса) - але не так за техніку, як за масштаб. Пишуть, це найбільша в світі скульптура з піску. Ну не знаю, це все-таки набір окремих груп, а не цільна робота.
Хтось з скульпторів щось ще дотачує просто перед входом на виставку.
Загальне враження: вся історія чомусь звелася до битв, кривавих правителів і молитв. Єдине щось позитивне - Ломоносов (в колбі біля його ліктя щось реалістично шипіло і світилося).
Зустрічей з прекрасним з мене на той час вже вистачало з головою - зробила перерву. Аж до пізнього вечора. Тоді підемо в Астрономічний Інститут ім. П.К. Штернберга МГУ - дивитися в гігантський телескоп. Абсолютно безкоштовно. Мрія радянського дитинства, коли я дико хотіла в космос.
