Полонинська ватра - 48 раз
Одна з найцікавіших у світі речей - спостерігати, як прибуває мудрість. Особливо коли вона - власна :о)
Вчора, на 48-х урочистих проводах вівчарів на літування в буковинсько-гуцульській Путилі, це стало для мене відкриттям.
Рік тому я побувала на проводах на полонину вперше - і залишила в жж досить дошкульний, але 100-процентно щирий і правдивий опис події.
Цьогоріч я була вже добряче підготована до всіх мінусів гуцульського дійства (коні в дощику, сценарій ще радянських часів тощо) - і змогла зосередитися на плюсах. Вийшло розслаблено і задоволено :о)
Давайте по порядку (дорогу до Путили проминемо - вона все так само в жахливому стані, а міліцейських кордонів на святі-2011 значно побільшало, вони були на кожному кроці, перетворюючи поїздку на щось виснажливо-нестерпне. Охоплені синдромом адміністративного восторгу майори міліції зупиняли всіх - а що робити з такою повнотою влади далі - не знали й самі. Але менше з тим. Вся Путила, вся Путильщина вже була на святі і прямувала до стадіону "Карпати" повз ярмарок.
Вишиванки, бринза, ліжники, дерев'яний і глиняний посуд - все, як на більшості карпатських ярмарків. А покупці які:
Абсолютний хіт продажів - дерев'яні троянди. Таке сподобатися може тільки гірцям, вибачте вже мені цю жорстокість. Ну і гуцульські народні матрьошки теж були, звичайно:
Нарешті потрапила в хату-музей Юрія Федьковича. Довго роздивлялася вишиванки на ярмарку - мені буковинська культура дууууже близька, замість своєї благенької вишиванки хотілося б чогось такого. Таке - в середньому за 1300=1500 гривень, а в кишені все одно ледве двісті :о) І вудз по 50 гривень, задорого...
Їхали довгенько - прибули якраз на кінець урочистої гуцульської ходи на стадіон. Попереду - музики. а на стадіоні вже чекають глядачі.
Боже, які ж вишиванки! В кожного гірського села - свої, всі різні... Кілька років тому виудила в уазіку Петтіфоггера диск автентичних (без обробок і оркестровок) карпатських мелодій, записаних на полонинах. Спитала, як музика - там все якісь фуярки були в інструментах. Сказав: "Ну так фуярить..." - і я впала. Ось це, здається, і була фуярка.
Поки тягнеться довга урочиста частина, є час порозглядати гуцулів. Вони класні.
І танці в них класні, незвичні. Приготуйтесь, зараз буде багато - я дуже люблю народні танці :о)
І в мене ще й відео є:
Відео коротенькі, правда, але все-таки:
Тут подовше - народні гуцульські мелодії:
З цього боку (зі сцени) кадри яскравіші - але я ж лізла всім операторам в кадр, тому швидко ретирувалась:
Вибирають ватага.
В 2011 р. їм вшосте став зразковий ґазда, власник фермерського господарства в Усть-Путилі Микола Андрійович Штефуряк. Овець в нього понад 80 - це не так вже й багато, але є й корови, й кози. Плюс він справді фотогенічний і арстистичний - а це не кожний фермер може, зі сцени виступати.
Ватаг з почтом зустрічає високих гостей: райдержадміністрантів тощо. Знаю в обличчя єдиного (М.Папієва, губернатора) - якраз рік тому я його відштовхнула від святкового столу, бо заступав мені кадр з ватагом :о)
Знаєте, зміна влади відчувається навіть в святах. В нас вже другий рік поспіль відродили радянські сценарії святкування 9 травня - і щось подібне відбувається й в Путилі. Попередній очільник району, а зараз головний редактор районки "Карпати" Володимир Луканюк (класний, між іншим, мужик, розумний) раніше свята робив для гуцулів не лише традиційними, а й з сюрпризом: то повітряна куля зі Львова, то спортсмен-акробат з криму виконує трюки на трапі гелікоптера, що кружляє над стадіоном, то замість чучел кабанів возять на платформі живого страуса. Зараз все пішло по накатанному - за сценарієм десь так 1973 року...
Може, тому (а може, через шалену спеку) артисти біля сцени відверто нудьгують:
Про затінок годі й мріяти - стадіон же. Рятуються ніжностями:
Цікаво, чи не було спекотно в народних строях?
Тим часом праворуч від сцени - виставка народних промислів вже не від торговців сувенірами, а від районів, плюс міні-полонина, плюс шашлики, плюс народні оркестри:
а на сцені - танці, танці, танці:
Час запалювати ватру:
Цьогоріч це робили не бензином-керосином, як торік. І це добре:
Палало так, що мало не здалося. В мене пробудився заритий десь в глибині шалений піроман, я раділа як дитина, а багато хто інший з преси тікав від полум'я подалі.
Як і щороку, народні артисти утворили кілька кіл на стадіоні, найбільше - навколо ватри. Виходячи з обличь, гуцули раділи ватрі так само щиро, як і я:
Понеслося:
Поки догоряють останні хвойні гілки, праворуч від сцени вже шикується колона з вершників і платформ. Минулого року це здалося мені насуванням апокаліпсису, цього року - ну, я ж писала: здається, я помудрішала. Відправляють урочисто на літування вже в 48 раз. Всі 47 разів до того їздили ці смішні, допотопні агітпропівські платформи - і для гуцулів це вже - ТРАДИЦІЯ, сама справжня. На проводах на полонину їздять чучела кабанів і машина пошти. Так треба. Ритуал.
Кадри власне з кола пошани майже не відрізняються від минулорічних, тому краще покажу овечок зблизька. Вони майже так само чарівні, як мій кіт Барахло:
Але ніякого кола пошани не буде без ватага попереду колони - і зі смолоскипом з вогня ватри. Ватагу дають смолоскип:
Тепер і іншим вівчарям можна їхати:
Стадіон зустрічає їх стоячи:
Серед вівчарів є підлітки, навіть дівчинка була.
Далі - підводи. За їх запахом відразу зрозумілося: ось справжня автентика, майже непричесана до свята.
До речі, саме Володимир Луканюк дав мені аргумент, котрий якщо не примирив з дощиком на баских конях, то принаймні реабілітував цей дощик. Аргумент такий: "Це ми з вами розуміємо, що кінь прекрасний і так. А вівчарі з конем щодня, вони до нього звикли - і в свято вони хочуть прикрасити і себе, і його". Логічно? Логічно. А що китичок, якими конів прикрашали столятті тому, сувенірні ятки не продають, прикрашають пластиковими квітами...
Поїхали платформи. Дівчинка -якраз читачка газети пана Володимира:
Знову була безшумна бензопила :о)
З новинок - пін-ап по-гуцульські: ПЛАТФОРМА ВІДРОДЖЕНОЇ ПУТИЛЬСЬКОЇ МОЛОЧАРНІ:
наступний елемент ритуалу - частина гуцульського весілля:
Наречені - акторствують, але в нареченої була абсолютно непідробна радість, коли при ламанні короваю їй дісталася більша частина. В умовній цій родині, отже, головою буде вона:
Далі пригощання публіки - простої публіки:
мені теж шматок дістався. Смачно.
Потім ватаг мішав для Папієва кулешу:
А далі пішло суцільне свято шлунка.
Перший стіл був офігезний - полонинська бринза зовсім не така і в сто разів смачніша за те, що я звикла називати цим словом, гуслянка - це щось неймовірне. а сири які були...
Але все це потьм'яніло за годину, коли почався журналістський обід в ресторані "Сторонець".
Журналістів там катували, вбивали їжею. Я дуже страждала - в мене вже нічого не лізло. А там були і білі гриби з молодою картоплею, і парні вареники з вишнями в шоколаді, і гуслянка - знову!, і бринза, і все-все-все... Пам'ять про цей стіл зігріватиме мене ще довго :) Але фоток я не робила.
ну і вистачить :о)
Мій звіт на УКрінформ
УНІАН: мої фото і світлини інших фотографів з дійства
Вчора, на 48-х урочистих проводах вівчарів на літування в буковинсько-гуцульській Путилі, це стало для мене відкриттям.
Рік тому я побувала на проводах на полонину вперше - і залишила в жж досить дошкульний, але 100-процентно щирий і правдивий опис події.
Цьогоріч я була вже добряче підготована до всіх мінусів гуцульського дійства (коні в дощику, сценарій ще радянських часів тощо) - і змогла зосередитися на плюсах. Вийшло розслаблено і задоволено :о)
Давайте по порядку (дорогу до Путили проминемо - вона все так само в жахливому стані, а міліцейських кордонів на святі-2011 значно побільшало, вони були на кожному кроці, перетворюючи поїздку на щось виснажливо-нестерпне. Охоплені синдромом адміністративного восторгу майори міліції зупиняли всіх - а що робити з такою повнотою влади далі - не знали й самі. Але менше з тим. Вся Путила, вся Путильщина вже була на святі і прямувала до стадіону "Карпати" повз ярмарок.
Вишиванки, бринза, ліжники, дерев'яний і глиняний посуд - все, як на більшості карпатських ярмарків. А покупці які:
Абсолютний хіт продажів - дерев'яні троянди. Таке сподобатися може тільки гірцям, вибачте вже мені цю жорстокість. Ну і гуцульські народні матрьошки теж були, звичайно:
Нарешті потрапила в хату-музей Юрія Федьковича. Довго роздивлялася вишиванки на ярмарку - мені буковинська культура дууууже близька, замість своєї благенької вишиванки хотілося б чогось такого. Таке - в середньому за 1300=1500 гривень, а в кишені все одно ледве двісті :о) І вудз по 50 гривень, задорого...
Їхали довгенько - прибули якраз на кінець урочистої гуцульської ходи на стадіон. Попереду - музики. а на стадіоні вже чекають глядачі.
Боже, які ж вишиванки! В кожного гірського села - свої, всі різні... Кілька років тому виудила в уазіку Петтіфоггера диск автентичних (без обробок і оркестровок) карпатських мелодій, записаних на полонинах. Спитала, як музика - там все якісь фуярки були в інструментах. Сказав: "Ну так фуярить..." - і я впала. Ось це, здається, і була фуярка.
Click to viewПоки тягнеться довга урочиста частина, є час порозглядати гуцулів. Вони класні.
І танці в них класні, незвичні. Приготуйтесь, зараз буде багато - я дуже люблю народні танці :о)
І в мене ще й відео є:
Відео коротенькі, правда, але все-таки:
Тут подовше - народні гуцульські мелодії:
З цього боку (зі сцени) кадри яскравіші - але я ж лізла всім операторам в кадр, тому швидко ретирувалась:
Вибирають ватага.
В 2011 р. їм вшосте став зразковий ґазда, власник фермерського господарства в Усть-Путилі Микола Андрійович Штефуряк. Овець в нього понад 80 - це не так вже й багато, але є й корови, й кози. Плюс він справді фотогенічний і арстистичний - а це не кожний фермер може, зі сцени виступати.
Ватаг з почтом зустрічає високих гостей: райдержадміністрантів тощо. Знаю в обличчя єдиного (М.Папієва, губернатора) - якраз рік тому я його відштовхнула від святкового столу, бо заступав мені кадр з ватагом :о)
Знаєте, зміна влади відчувається навіть в святах. В нас вже другий рік поспіль відродили радянські сценарії святкування 9 травня - і щось подібне відбувається й в Путилі. Попередній очільник району, а зараз головний редактор районки "Карпати" Володимир Луканюк (класний, між іншим, мужик, розумний) раніше свята робив для гуцулів не лише традиційними, а й з сюрпризом: то повітряна куля зі Львова, то спортсмен-акробат з криму виконує трюки на трапі гелікоптера, що кружляє над стадіоном, то замість чучел кабанів возять на платформі живого страуса. Зараз все пішло по накатанному - за сценарієм десь так 1973 року...
Може, тому (а може, через шалену спеку) артисти біля сцени відверто нудьгують:
Про затінок годі й мріяти - стадіон же. Рятуються ніжностями:
Цікаво, чи не було спекотно в народних строях?
Тим часом праворуч від сцени - виставка народних промислів вже не від торговців сувенірами, а від районів, плюс міні-полонина, плюс шашлики, плюс народні оркестри:
а на сцені - танці, танці, танці:
Час запалювати ватру:
Цьогоріч це робили не бензином-керосином, як торік. І це добре:
Палало так, що мало не здалося. В мене пробудився заритий десь в глибині шалений піроман, я раділа як дитина, а багато хто інший з преси тікав від полум'я подалі.
Як і щороку, народні артисти утворили кілька кіл на стадіоні, найбільше - навколо ватри. Виходячи з обличь, гуцули раділи ватрі так само щиро, як і я:
Понеслося:
Поки догоряють останні хвойні гілки, праворуч від сцени вже шикується колона з вершників і платформ. Минулого року це здалося мені насуванням апокаліпсису, цього року - ну, я ж писала: здається, я помудрішала. Відправляють урочисто на літування вже в 48 раз. Всі 47 разів до того їздили ці смішні, допотопні агітпропівські платформи - і для гуцулів це вже - ТРАДИЦІЯ, сама справжня. На проводах на полонину їздять чучела кабанів і машина пошти. Так треба. Ритуал.
Кадри власне з кола пошани майже не відрізняються від минулорічних, тому краще покажу овечок зблизька. Вони майже так само чарівні, як мій кіт Барахло:
Але ніякого кола пошани не буде без ватага попереду колони - і зі смолоскипом з вогня ватри. Ватагу дають смолоскип:
Тепер і іншим вівчарям можна їхати:
Стадіон зустрічає їх стоячи:
Серед вівчарів є підлітки, навіть дівчинка була.
Далі - підводи. За їх запахом відразу зрозумілося: ось справжня автентика, майже непричесана до свята.
До речі, саме Володимир Луканюк дав мені аргумент, котрий якщо не примирив з дощиком на баских конях, то принаймні реабілітував цей дощик. Аргумент такий: "Це ми з вами розуміємо, що кінь прекрасний і так. А вівчарі з конем щодня, вони до нього звикли - і в свято вони хочуть прикрасити і себе, і його". Логічно? Логічно. А що китичок, якими конів прикрашали столятті тому, сувенірні ятки не продають, прикрашають пластиковими квітами...
Поїхали платформи. Дівчинка -якраз читачка газети пана Володимира:
Знову була безшумна бензопила :о)
З новинок - пін-ап по-гуцульські: ПЛАТФОРМА ВІДРОДЖЕНОЇ ПУТИЛЬСЬКОЇ МОЛОЧАРНІ:
наступний елемент ритуалу - частина гуцульського весілля:
Наречені - акторствують, але в нареченої була абсолютно непідробна радість, коли при ламанні короваю їй дісталася більша частина. В умовній цій родині, отже, головою буде вона:
Далі пригощання публіки - простої публіки:
мені теж шматок дістався. Смачно.
Потім ватаг мішав для Папієва кулешу:
А далі пішло суцільне свято шлунка.
Перший стіл був офігезний - полонинська бринза зовсім не така і в сто разів смачніша за те, що я звикла називати цим словом, гуслянка - це щось неймовірне. а сири які були...
Але все це потьм'яніло за годину, коли почався журналістський обід в ресторані "Сторонець".
Журналістів там катували, вбивали їжею. Я дуже страждала - в мене вже нічого не лізло. А там були і білі гриби з молодою картоплею, і парні вареники з вишнями в шоколаді, і гуслянка - знову!, і бринза, і все-все-все... Пам'ять про цей стіл зігріватиме мене ще довго :) Але фоток я не робила.
ну і вистачить :о)
Мій звіт на УКрінформ
УНІАН: мої фото і світлини інших фотографів з дійства