Про Роні
Про кішку я писала ще в 2011 році, коли вона адаптувалася до нас і життя в квартирі. Вона дуже прикрашає наше життя і немало нас розважає. Після того, як в 2012 вона випала з вікна (вона дивом не постраждала), ми її одразу стерилізували, і з тих пір вона не має неадекватних вибриків, не нявчить, не бігає, не проявляє агресії, в туалет ходить справно. Проблем зі здоров'ям ми не помічали, їсть добре, в туалет ходить справно, не проявляє ознак хвороби. Робимо їй за графіком щеплення. Їсть хілс з куркою для стерилізованих котів, іноді даємо сиру телятину і курку, любить за столом виклянчити шматочок хліба, але багато я їй не даю, розміром не більше за вишню. Труситься за печеною-вареною картоплею, але я колись їй дала багато, вона вирвала, так що я теж даю маленькими дозами, розміром не більше вишні. Ще можемо дати ложку ряжанки чи налити 20 г молока, вона може полизькати для різноманіття, але як правило не доїдає. Людську їжу не даємо, ні каші, ні супи-борщі, ні варене м'ясо, нічого, що містить сіль і спеції. Коли ми їмо, любить залізти на руки і сидіти спостерігати, що у нас там в тарілках. Даю їй понюхати те, що в мене в руці - хліб, бутерброд чи чашку, вона до нього рідко виявляє інтерес, але як виявляє (паштет, чи ще щось таке пахуче), даю шматочок простого хліба.
Взагалі дуже ручна, весь час сидить десь, де я б могла її дістати, погладити. Якщо я за столом, то спить на спинці стільця, на кріслі Андрія, на полицях наді мною, а то і на моїх паперах, на тому, що я роблю. Коли я на кухні, то або сидить на підлозі поряд, на стільцях, на руках. Коли я на дивані, сидить на спинці дивану, на комоді, вікні, але десь, щоб я могла дістати до неї рукою і погладити. Дуже любить, щоб їй чухали животик, сама прибігає, тикається мордочкою в руку, треться, залазить на коліна, вмощується, скручується клубком і дрихне. Спить на мені або поряд зі мною. Лазить звісно і по Андрію, але зі мною частіше. Іноді, коли я повертаюся обличчям до стіни, підпирає мене під спину, так зворушливо це. Або лягає так, що кладе на мене лапи, голову, лягає половиною тіла на мене. Але найчастіше спить в районі стегна скраю ліжка, щоб я, простягнувши руку, могла почухати їй пузік.
Раніше любила гратися з м'ячиками з пресованого якогось такого синтетичного матеріалу, катала їх по підлозі, підкидала, стрибала за ними. Зараз у нас новий фаворит - лазерна указка. Зранку біжить до дверей і нявчить, доки не відкриють і не випустять, а потім прибігає і кличе гратися з нею. Смішно стрибає на стіни, робить сальто, відштовхується від стіни лапами, бігає за точкою. Ще дуже хвилюється, коли є сонячні зайчики в квартирі. Тоді бігає, нервується, мякає. А на лазер не реагує так, хоча любить. Стрибає на полиці над ліжком, а по них на стелаж, любить спати там. Ми на ті полиці нічого не ставимо, щоб потім вона нам це на голову не скинула. Як ловить зайчиків чи лазер, гоцає по них тільки так. А ще смішно приносить в зубах м'ячик, щоб я з нею погралася, кидає десь під ноги. Як має настрій, може стрибати за ним у висоту, такі сальто виробляти.
Чужих боїться не так жахливо, як раніше, коли вона на зйомній квартирі при будь-якому незвичному звуку бігла і ховалася в дальній куток за колонку чи на балкон за скло. Тепер може сховатися, але швидко виходить, може прийти обнюхати взуття і речі гостя, але на руки, звісно, не йде. Якщо хтось дуже проявляє до неї інтерес, не підходить. У мене є один учень, який ну дуже вже хоче з нею познайомитися. Так вона шипить на нього, втікає і забивається в найдальніший куток. Але варто йому піти, вона одразу починає говорити зі мною, підходить, ластиться. Знає, що він приходить в пт в обід, і як дзвонить домофон, одразу стрибає на стелаж і сидить там ховається від нього. А як в інші дні і в інший час дзвонить домофон, не ховається. А як приходить Андрій, я кажу: кіса, АНДРІЙ іде, пішли зустрічати! І вона тоді іде в коридор зустрічати. А одна учениця, яка рік приходить, може її навіть погладити, вона не кожного разу втікає )) Батьки говорять, що вона така дика, така дика, а я наприклад таких контактних і лагідних кішок ще не бачила. Буває, я лежу на дивані читаю, і кличу її: іди сюди, кіса, де ти? І вона прибігає, залазить на мене, ластиться.
Дуже балакуча. Кажу їй: скажи мяу. Вона: мяу. Я: скажи ще. Вона: мяу, і це може тривати довгенько :) На ім'я Роні називаю її майже ніколи, найчастіше це просто "кіса, кіса, де ти, іди сюди", Сардель, Киця, Кицюня і всякі ще дурні смішні прізвиська.
Як їдемо кудись, залишаємо її одну, бо вона боїться вийти далі, ніж двері, які ведуть до ліфту. А так могли б до моїх батьків відвозити, там є одна киця, була би в компанії. До неї раз на два-три дні приїжджають мої батьки або сестра, насипають їй корму, міняють водичку. Вона сумує, звісно. Як приїжджаємо, ходить тоді за нами, нявчить радісно, вимагає уваги, треться, ластиться.
Як на балкон прилітають голуби, це найбільша радість, тоді вона займає стратегічно важливу точку на столі на відкритій полиці, яку я для неї залишила, і сидить бдить, таращить очі, щоб не пропустити момент, коли ще прилетять голуби, але, звісно, задрьомує і все пропускає ) Як є голуб, і вона його бачить, вся напружується, очі вирячені, хвіст ходуном ходить, каже так: мямямя. Смішно так )) Як прилітає голуб, я її кличу: кіса, ГОЛУБ!!! І вона вже з усіх сил біжить дивитися. Іноді ловить мух по вікнах, тоді я кажу: кіса, МУХА! І вона вже дивиться, де та муха, щоб ловити.
Купила їй спеціальну хатку для сидіння в формі пакету для молока, вона її не оцінила, тільки погралася трохи всередині. Кігті точить тільки на кігтеточці, ні разу не драла диван, матрац чи інші м'які речі. Линяє, звісно, чешемо її фурмінатором. Треба робити це частіше, але лінуємось, чешемо тільки в період линьки.
