Відпустка в Карпатах з Добре поїхали 1-7 серпня 2015 року
Минулорічна відпустка була суперова, тож цього року ми, не роздумуючи, вирішили їхати в Карпати. Мама трохи поартачилась, казала, що їй буде важко, але маму вмовили, мамину співробітницю тьотю Ніну мамі в компаньйонки засватали і заздалегідь, а не як минулого разу, купили квитки.
До вибору були три варіанти: Колочава, Микуличин і Верховина. У Верховині ми були торік, Колочава не підходила по датах, зупинилися на Микуличині.
У нас виявилася маленька група: всього дев’ятеро учасників, плюс Ярослав. Жили ми в невеликій приватній садибі, яких там як грибів після дощу. Господаря садиби Ярослав знає давно, і щороку привозить до нього туристів.
Плюсами садиби були річечка, яка протікає в 20 метрах біля будинку, чудовий краєвид з вікна, великий і просторий номер, бесідка у дворі, де можна було поїсти, посидіти, гарно провести час. Мінусами - відсутність москітних сіток на вікнах, а значить, неможливість відкрити вікна ввечері, коли настає вечірня прохолода і річка так чудово шумить. Якось забули закрити, понадіялися на тюль, і потім всю ніч по номеру літали величезні злі кровосісі. Рушники були затхлими. В їжі переважали супчики на воді або якісь дивні не то налисники, не то млинці. М’яса було малувато. Загалом наче нічого, але в Верховині було смачніше. В номерах не було холодильника, а були на 1 поверсі загальні, тож під кінець заїзду всі поплутали куплені на ярмарку будзи і довго з’ясовували, де чий.
На фото: вигляд з вікна. Мама біля річки, ще трохи повернути камеру і буде видно нашу садибу. Їдальня і спільна трапеза
Саме містечко розташувалося вздовж річки і траси, де майже немає узбіч-тротуарів, і де постійно ганяють на великій швидкості машини, тож постійно доводилося берегтися. Зате неподалік від садиби було багато магазинів з непоганим вибором, а раз на тиждень проходить ярмарок, на якому можна купити все, чого душа забажає: будз, вурду, бринзу, мед, ковбаси, фрукти, овочі, предмети побуту.
В перший день ми розташувалися і пішли на гору Свинянку, яка розташована в околицях Микуличина, і яка не дуже висока. По дорозі знайшли малинник, радості було! З незвички було важкувато, особливо мамі, але потім, в інші дні, вона розходилася, і я дуже пишаюся нею!
На фото: краєвиди по дорозі на Свинянку, на ній і по дорозі з неї. Ярослав показує: оон там Говерла. Колія раховоза.
День другий присвятили підйому на Ґорган Бурачковського. Трохи під’їхали на поширеній в Карпатах машинці для катання туристів, і в гору пішли самі. Підйом не дуже довгий, але місцями стрімкий, на вершині знаходиться величезна кам’яна скеля. Страшнувато було туди видиратися, але фотки там вийшли дуже класні. Запаморочливий вигляд, дуже гарно. Спустилися туди, де починали, перейшли по дуже хиткому містку річечку, посиділи в каньйоні і помилувалися природою, а ми з Андрієм навіть скупалися і відчули холод бодрящої карпатської водички.
На фото: наш бандерівський туристовоз. Гуцульська мега-гойдалка. Скелі, мама для масштабу. Вид з вершини і ми з мамою на вершині гори. Такої крутизни був підйом, а потім, відповідно, спуск. Види по дорозі назад: в Києві вже все сухе і жовте, а тут соковита зелень тішить око. Там, де сосна корінням чіпляється за землю, це не цегла, це така структура породи. Каньйон, місток, Андрій показує радість :)) Верес знайшли.
На третій день поїхали в Яремче гуляти стежкою Довбуша. Відхилялися від маршруту і досліджували скелі, ці величезні кам’яні брили, накидані на схилах гори. Але стандартним маршрутом ми не обмежилися і пішли на гору Маковицю. Спочатку ми піднімалися на гірку з вишкою, але виявилося, що це не Маковиця, а Маковиця - ооон тааамм вдалині. Підйом був непростим, бо гора крута і було надзвичайно жарко. Зараз, коли всі дерева облетіли, і через день іде холодний дощ, а дні короткі і сірі, важко уявляється, що влітку так жарко, що прямо не можеш іти. Краєвид з гори не самий видатний, але цей підйом був цінний тим, що ми його подолали! Добре, що ми не стали брати офіційну екскурсію, бо ми ж вже терті туристи, нас не цікавить звичайна екскурсія. Виявилося, що про свою територію працівники Карпатського НПП, до якого належить стежка Довбуша і Маковиця, розказати нічого не можуть, в них в асортименті тільки екскурсія про самого Довбуша. Ми трохи чули, коли натикалися на екскурсії, там жесть. І про те, що його розпиляли на 12 шматків і розклали на входах в 12 міст, і інші кровожерні деталі.
На фото: види на стежці Довбуша. Брили і камені. Андрій для масштабу. Мама і т.Ніна збирають чабрець, а за ними гора Маковиця, це ми вже повертаємось.
Наступного дня у нас був ударний день. Ми піднімалися на Хом’як. Його висота 1542 м. Гора розташована в Ґорґанах, а це значить, що там камені, камені, камені. Прикольним був підйом на саму вершину, треба було продиратися чере жереп і лізти по каменях різної величини. Хоч мама і казала, що не піде і не потягне, але пішла, потягнула, молодець! Я дуже рада, що ми так проводимо разом час, та ще і так активно. Похід був на цілий день, було гарно.
На фото: кам‘янисті схили Ґорґан. Вказівник, який показує, що до Хом’яка півкілометра, зате яких! Привал перед штурмом. Ніхто не захотів лишитися і пропустити саме цікаве. Такі цікаві корені. Мама в жерепі. Т.Ніна ззаду, так видно крутизну і складність підйому. Мама видерлась на Хом’як, за нею Синяк. На горі встановлено скульптуру. Як її тільки туди виперли? Спуск не легший, хоча ідемо іншою дорогою. І нарешті полонина Хом’як. Нора Хобіта. Корені сосни цікаво обплели камінь.
П’ятий день вирішили провести на пікніку. Їздили на бандерівському туристовозі на полонину смажити шашлики. Шашлики були ок, неподалік знайшли малинник, поряд була полонина, де ґаздиня порозказувала нам про своє життя-буття і дала смачного сиру. І під вечір цього дня вперше за час нашого відпочинку пішов дощ. Гарно так було, і неймовірно дивитися, як швидко міняється погода.
На фото: наша машинка. Так робиться будз. Малинка. Краєвиди. Дощ, гір вдалині зовсім не видно.
Шостий, передостанній день, пропонувалося поїхати в Рахів у музей екології гір і на форельне господарство. Ми там були, коли їздили в тур Букові праліси Карпат, тому вирішили поїхати в Буковель, а частина групи на раховозі - дизелі - поїхали в Рахів. Це перший раз, коли я їздила в Буковель. На лижах я не катаюся, і попасти в зимовий період сюди було би жахливо. Якщо тут влітку достатньо людей, то що тут твориться взимку? Буковель вразив мене інфраструктурою, кількістю будівництв і нових сучасних будівель - магазинів, готелів, садиб, ресторанів. Тут навіть спорудили озеро. Перегородили річку, укріпили береги, насипали гальки, спорудили роздягальні-туалети. Є зона для простих людей і віп-зона. Ми купалися в озері. На один раз ок, як екзотика. Але постійно я би там не хотіла тусити. Вода в озері чимсь оброблена, після купання на шкірі залишився жовтуватий наліт. Купатися можна буквально на відстані 2 м від берега, середина озера виділена під водні атракціони, і люди або стоять по пояс в воді, перемовляючись з тими, хто залишився на березі, або ж плавають на відстані 2 м від берега вздовж берега туди-сюди. Так що особливо там не наплаваєшся. А ще як заходити в воду, під ногами відчувається гостра галька. Ще ми каталися на підйомнику, піднімалися на гору і обідали в якомусь з кафе.
На фото: Озеро в Буковелі, пушки, підйомник, вид з гори.
А в останній день потяг у нас був під вечір, і ми мали майже весь день на те, щоб ще якось розважитися. Вирішили поїхати на водоспад Гук, який знаходиться неподалік Микуличина. Я була розчарована. Місце абсолютно не відповідає розрекламованості. Добиратися туди далеченько, від Микуличина пішки не дійдеш. Прокат велосипедів є, але як заставу просять паспорт, а я не залишаю нікому паспорт. Маршрутки є, але повз Микуличин проходять забиті битком. Врешті ми взяли таксі і поїхали туди. Мене трохи закачало по дорозі, і я думаю, що від дачі Ющенка можна було би і пішки пройти. На самому водоспаді дуже багато людей. Вони галдять, штовхаються, як мурахи снують біля цього водоспаду, що і сфотографувати його толком не виходить, і щось побачити. Крім того, там розтоптана земля, всюди грязюка, слизько, мокро. Знала би я, що там так, не їхала би, фотки з інтернету цілком відображають суть.
Приїхали у Франківськ, погуляли містом, поїли в Десятці і поїхали додому.
Добре поїхали в жж, на фейсбуці, сайт.
Мої інші поїздки з Добре поїхали (з тих, що я не полінувалася записати, а їх було вже щось зо 20):
Асканія-Нова і Бирючий острів з Унікальною Україною
Поліський заповідник, 28-30 червня
Фестиваль дерунів, 8 вересня 2012
Як ми на 8 березня в Закарпаття їздили
Кам’янець-Подільський, Бакота, Подільські товтри, 20-21 вересня 2008