Останній іспит

[kaktuse]

- Пробачте. Нам треба пройти... Ой, мені дуже шкода...
- Пустіть.
- Так, Дженіс, сідаймо за отим курчавим-патлатим у картатій сорочці. Він точно все знає.
- Тю, Джина, він якось по-басяцьки виглядає. Ти впевнена?
- Цить, Дженіс. Я на парах бачила: він конспекти малює.
- Як, малює? В нього ж ноутбук.
- Отак, Джина, малює! Бачиш у нього Ваком підконекчений.
- Тю, от скажи шо він тобі подобаєтсья і не бреши.
- Цить, почує.
- Та куда почує. Він іноземний студент і непрошо окрім своїх патентів і торговельних марок не думає. І вапще: ну от сядимо ми за ним. Ти бачила той ноутбук і того пацана? Пацан за 6 футів, а ноутбук як іграшковий. Ми ж нічого звідтам не скатаємо.
- Кароче, роби шо хочеш... Ой, Дженнадій, здравствуйте, а можна я отута біля Вас сяду на іспиті?

От я добрий. А треба з них брать натурой!

Пака-пака, рік мого американського навчання.
Я буду за тобою сумувати, рік.
Оце їду до-дому (американського). Вишні поопадали, дівки квітнуть. Ще пару днів тюрми аби дописати статтю і свобода. Хароша штука, жізть.

А шо там у Києві, каштани квітнуть?
Ех, в Америці харашо, а вдома краще.