Їду сьогодні на лекцію. Всьо харашо Шато Марго. Проїжджаю єлоукеб… І тут дурило, яке у ньому сиділо, вирішило відкрити пасажирські задні двері. Я в один бік, вєлік в інший. Приземлився на рюкзак із ноутбуком.
Кравяка, люди позбігалися.
Дурило хоч вибачилося, а водій єлоукеба почав мені розказувати шо це я винуватий у тому, що в нього у машині їздять дебіли і далбайоби. І хулі я взагалі їжджу по паркінг лейн?
А де мені, блядь, їздити? У крайному лівому ряду? Тоді я точно не доживу до свого випуска і приїду з Вашингтонщини на рідну землю у труні.
А якась «добра» тьотя каже - «хлопчик, не переживай, я вже викликала тобі швидку».
Рону швидка обійшлася у дві штуки баксів. Тому я одразу забув про усі проблеми і негаразди долі, голими руками полагодив вєлік і рєтіровался із місця пройшествія.
Тепер сиджу у бібліотеці. Зрештою - я у сорочці народився. Кровяки було багато, бо я артерію на пальці задів, а так - фігня.
А муділо-таксіст ще й орав навздогін «я на тебе у поліцію подам». А все чому? Патаму шо вчора я купив айфон!
Отака фігня малята. Треба лікувати карму.
Мораль: Купуйте «Асусик» і возіть його у сіліконовому кейсі «Дікота». Працює зараза, хоч ти трісни, і у вуса не дує.
Трекінг:
Мєсто проішествія у Google Maps.