Жінки, журнали, хмарочоси
"Хто володіє інформацією, той володіє світом!" Цей улюблений усіма чиновниками, планктоном скляних кубиків менеджерами середньої ланки та журналістами баян афоризм приписують чи то комусь із Ротшильдів, чи то Норберту Віннеру, чи то взагалі автору усіх відомих людству афоризмів. Гугла каже, що таки Ротшильд, але суть не у цьому, а у тому, що у 1886 році, за вісім років до того як Віннер народився на моїй майже рідній Місурійщині, Черчиль розпочав служити у четвертому гусарському полку в Бангалорі, а Ротшильди вже повним ходом підкорювали обидва боки Атлантики, під редакцією німця Пола Шліхта вийшов друком перший наклад такого собі журналу.
А за рік після того, каліфорнійський синок тата-мільйонера, "мажор", як би ми його сьогодні назвали, отримав у свою власність газету the San Francisco Examiner, яку її власник тупо програв хлопцеві у покер. Новоспеченому власнику газет заводів та параходів тоді було 23, і він мріяв створити те, що ми б сьогодні назвали медіа-імперією. Покищо це були лише мрії. Examiner був нічим непримітною жовтою газетою, до якої ставилися із підозрою навіть у рідному штаті.
Але повернемося до нашого журналу. Сучасною українською мовою tag line цього видання мав би звучати так "все про домашнє господарство, що Ви давно хотіли знати але боялися запитати в інших". Оскільки до появи радіо та телебачення було ще далеко, а дорослим людям хотілося щось робити у перервах між грою у гольф та роботою, журнал швидко став популярним серед міської інтелігенції, яка квітла та множилася по американських містах після кривавої війни півдня та півночі. Журнал містив корисні поради для усіх сфер життя: від того, які квіти садити у городі, до того, як краще організувати домашню вечірку (по тим часам: нечувана зухвалість). На межі ХІХ та ХХ століття журнал змінив формат на літературний. Саме тут у 1897 році Герберт Веллс опублікував свою "Війну світів".
У 1905 році, коли в Петрограді бушувала революція та Кривава Неділя, той самий молодий каліфорнійський чолов'яга, із яким ми не так давно познайомилися у другому параграфі, придбав той самий журнал, із яким ми познайомилися у параграфі першому. У сенсі: придбав редакцію журналу разом із усіма журналістами, станками та мережею розповсюдження. На той момент хлопець вже був одним із найбагатших людей у Вавілоні Сполучених Штатах. Ціна транзакції склала 400 тисяч доларів. За сьогоднішніми цінами це близько 11 мільярдів - вражаюча сума навіть для скаженого на M&A кінця XX століття. Хлопця звали Вільям Рендолф Херст, журнал - the Cosmopolitan. Без перебільшень, за 65 років після подій Революції 1905 року це видання стало передвісником революції у іншому вимірі.
* * *
"Справжні жінки люблять шити самі для себе, і жодна наймана швачка не замінить цього природного інстинкту". Сер Артур Балдвін Тарнюр добре розумівся на тому, чого саме хочуть жінки кінця ХІХ століття. У 1892 році він створив журнал, який називався Vogue. Вог версії 1892 року нагадував журнал "Бурда", за який у перестроєчному Радянському Союзі дівки готові були вбити. Правда, видання не містило жодних живих ілюстрацій - виключно закрої та вирізи.
Сер Тарнюр протягнув недового і незабаром помер. Саме тоді журнал вирішив придбати Конде Монтроуз Наст - німець із французьким ім'ям, що народився у Нью Йорку у сім'ї відомого американського методиста. У своєму житті Наст спробував усе: від студента юриспруденції в Університеті імені Вашингтона у Сент-Луісі (знову майже рідне Міссурі) та консула Сполучених Штатів у Берліні до брокера-невдахи на Вол Стріт. Із журналами Насту повезло трохи більше аніж із акціями: його видавничий дім Condé Nast Publications на сьогодні є найбільш авторитетним видавничим домом у світі мод, а слово "Vogue" перетворилося на бренд, від самої назви якого жінки починають відчувати лоскотіння у животі.
* * *
Ішов час. Солдати другої світової повернулися додому. Їх щасливі дружини масово завагітніли. Результатом стало покоління baby boomers. У 1964 році у Тонкінській затоці стався такий собі інцидент, результатом якого стали 8 років війни та поява у американському лексиконі дуже болісного слова Vietnam. Поки молоді пацани гинули через старих політиків, пацифісти боролися за свободу слова, панки створювали новий культурний напрямок, а два Стіви у гаражі клєпали Apple I, жінки все більше і більше цікавилися зовсім не садом та городом або вишиванням та закройкою, а ідеями Сімони Де Бовуар, вагінальним оргазмом та стрінгами зі стразами. Оскільки радіо, телебачення та вініл повним ходом обдирали читацьку аудиторію, і Vogue, і Cosmopolitan опинилися перед дилемою виживання.
Саме тут досі консервативний менеджмент корпорацій, що тоді вже перетворилися на звичайні машинки із (буквально) друкування грошей, вирішив пустити нове покоління до руля. Вог очолила народжена у Франції Діана Вріланд. Космо почала рулити Геллен Гарлі Браун. Решту історії Ви знаєте і самі. Після смерті Вріланд Вог очолила Анна Вінтур: жінка, у якої амнезія на імена її помічниць та надумана алергія на сонячне світло. Анна носить Прадо.
* * *
На дворі 2009. У принципі, боротися юним Сімонам вже нема за що. Мужики ходять у декрет, миють посуд, відмовляються від мін'єту та ладні робити куні лінгвус 24х7, передивляючись у перервах "Відчайдушних домогосподарок". Вагіна розмічена на G-точки краще аніж кратери Місячної поверхні, Cosmo girl заробляють мільйони та очолюють транснаціональні корпорації. Онлайн версію Vogue читають у Крижополі та Тетельківцях.
Інтелектуальне змагання між Condé Nast та Hearst Corp. переросло у змагання: в кого кращий хмарочос. У 2000-ому, за рік до 9/11, на Таймз Сквері побудували Condé Nast Building - один з останніх нью-йоркських хмарочосів епохи до 9/11. У 2006 за декілька кварталів від Конде Наст замайорів Hearst Tower - перший хмарочос, побудований після зруйнування веж WTC. Кожна із "журнальних" веж, то є виклик сусідці: обидва претендують на звання найекологічнішого хмарочосу (матеріали, системи вентиляції, система обробки відходів), обидва знаходяться на найкращих ділянках у Нью Йорку. Журнал "Космо" створили раніше за "Vogue", але свій хмарочос Vogue побудував раніше за Космо.
У світі, в якому вже не має проти чого протестувати, найяскравішою формою протесту є тиша. Два хмарочоси сумно та тихо споглядають один на одного без перерви на відпочинок. А емансиповані читачки створеного у цих хмарочосах творчого продукту сумно споглядають на обидві вежі заправляючись ранковою дозою кави у Starbucks на розі Бродвея та 50-ої. Кожного ранку вони вдягаються по останній моді навіть не замислюючись над тим, яку саме річ обрати - око автоматично підбирає кольори та форми - вміння передане із молоком мами-бейбібумера до доньки з Generation Y. Інколи сьорбаючи свій карамельний макіато вони мріють про час, коли чоловіки билися за жінок на турнірах, чи принаймні протестували проти всесвітньої несправедливості ночуючи у картонних коробках. А чоловіки тим часом тихо оплачують щомісячний рахунок від eHarmony із персоналізованим підбором сексуального партнера за ДНК... Cosmo girl хотять знову читати про курси домашньої вишивки, а також поради щодо останніх моделей горщиків під герань. Ось тільки дому в них більше не має. Мужики просікли усю вигідність фемінізму. Нафіга працювати, коли дружина тобі хоче довести, що Вона теж вміє?
* * *
Однією із характерних рис обох хмарочосів є те, що у них окрім редакції журналів завжди сидять принаймні одна-дві великі юридичні фірми. Юрист він і в Африці юрист. Без гламуру ніззя. У Condé Nast Building серед інших сидять Скадден Арпс, чуваки в яких колись був чинеєдиний красивий сайт у всьому юридичному інтернеті. Скоріш за все: саме внаслідок сусідства із Vogue. Не так давно скаденівські піарщики прогнулися під начальство, і стиль сайту було змінено на традиційне униле гівно, яке так люблять служителі бабла та Феміди.
Так сталося, що цього разу у Нью Йорку я потрапив на співбесіду і до Condé Nast Building, і до Hearst Tower. Обидві співбесіди не обіцяли нічого, окрім потішеного гонору, а також унікальну можливість ділового туризму. Діловий туризм, то наслідок корпоратизації та іншої хуїзації людського життя. Привід для офісних рабів стати на хвилинку вільними. Елементарним прикладом ділового туризму є спам-розсилки "семинаров по НДС в Анталии".
Діловий туризм вбиває одразу двох зайців. По-перше, мозок трудоголіка розслабляється і нарешті дає можливість отримувати задоволення від життя, адже ключовим нейроімпульсом тут є "чувак, розслабся, ти займаєшся корисною справою". "Я не просто поїхав у Мілан купити собі нові светрики, я зустрівся із важливими та корисними клієнтами". "Я не просто пила каву на Монмартрі, у мене завтра засідання у арбітражі, а їхати до готелю було двого". Ну от і "я не просто пішов потусуватися у два найновіших хмарочоси Нью Йорку, у мене там була співбесіда" :)
По-друге, діловий туризм створює почуття приналежності до великого.
Condé Nast Publications та Hearst Corp. - різні люди, різні філософії життя, різне бачення бізнесу, один формат. Ні у тих, ні в інших не має української версії. Покищо. І у тих, і в інших мені подобається форма, а не зміст. Покищо. Hearst Tower - культовий хмарочос. Vogue - культова обкладинка. Агов! Хтось тут ще думає про тексти?
Cвіт Vogue та Космо - то паркетний протест під шампанське "Кристал" та шоколадку "Годайва".
А за рік після того, каліфорнійський синок тата-мільйонера, "мажор", як би ми його сьогодні назвали, отримав у свою власність газету the San Francisco Examiner, яку її власник тупо програв хлопцеві у покер. Новоспеченому власнику газет заводів та параходів тоді було 23, і він мріяв створити те, що ми б сьогодні назвали медіа-імперією. Покищо це були лише мрії. Examiner був нічим непримітною жовтою газетою, до якої ставилися із підозрою навіть у рідному штаті.
Але повернемося до нашого журналу. Сучасною українською мовою tag line цього видання мав би звучати так "все про домашнє господарство, що Ви давно хотіли знати але боялися запитати в інших". Оскільки до появи радіо та телебачення було ще далеко, а дорослим людям хотілося щось робити у перервах між грою у гольф та роботою, журнал швидко став популярним серед міської інтелігенції, яка квітла та множилася по американських містах після кривавої війни півдня та півночі. Журнал містив корисні поради для усіх сфер життя: від того, які квіти садити у городі, до того, як краще організувати домашню вечірку (по тим часам: нечувана зухвалість). На межі ХІХ та ХХ століття журнал змінив формат на літературний. Саме тут у 1897 році Герберт Веллс опублікував свою "Війну світів".
У 1905 році, коли в Петрограді бушувала революція та Кривава Неділя, той самий молодий каліфорнійський чолов'яга, із яким ми не так давно познайомилися у другому параграфі, придбав той самий журнал, із яким ми познайомилися у параграфі першому. У сенсі: придбав редакцію журналу разом із усіма журналістами, станками та мережею розповсюдження. На той момент хлопець вже був одним із найбагатших людей у Вавілоні Сполучених Штатах. Ціна транзакції склала 400 тисяч доларів. За сьогоднішніми цінами це близько 11 мільярдів - вражаюча сума навіть для скаженого на M&A кінця XX століття. Хлопця звали Вільям Рендолф Херст, журнал - the Cosmopolitan. Без перебільшень, за 65 років після подій Революції 1905 року це видання стало передвісником революції у іншому вимірі.
* * *
"Справжні жінки люблять шити самі для себе, і жодна наймана швачка не замінить цього природного інстинкту". Сер Артур Балдвін Тарнюр добре розумівся на тому, чого саме хочуть жінки кінця ХІХ століття. У 1892 році він створив журнал, який називався Vogue. Вог версії 1892 року нагадував журнал "Бурда", за який у перестроєчному Радянському Союзі дівки готові були вбити. Правда, видання не містило жодних живих ілюстрацій - виключно закрої та вирізи.
Сер Тарнюр протягнув недового і незабаром помер. Саме тоді журнал вирішив придбати Конде Монтроуз Наст - німець із французьким ім'ям, що народився у Нью Йорку у сім'ї відомого американського методиста. У своєму житті Наст спробував усе: від студента юриспруденції в Університеті імені Вашингтона у Сент-Луісі (знову майже рідне Міссурі) та консула Сполучених Штатів у Берліні до брокера-невдахи на Вол Стріт. Із журналами Насту повезло трохи більше аніж із акціями: його видавничий дім Condé Nast Publications на сьогодні є найбільш авторитетним видавничим домом у світі мод, а слово "Vogue" перетворилося на бренд, від самої назви якого жінки починають відчувати лоскотіння у животі.
* * *
Ішов час. Солдати другої світової повернулися додому. Їх щасливі дружини масово завагітніли. Результатом стало покоління baby boomers. У 1964 році у Тонкінській затоці стався такий собі інцидент, результатом якого стали 8 років війни та поява у американському лексиконі дуже болісного слова Vietnam. Поки молоді пацани гинули через старих політиків, пацифісти боролися за свободу слова, панки створювали новий культурний напрямок, а два Стіви у гаражі клєпали Apple I, жінки все більше і більше цікавилися зовсім не садом та городом або вишиванням та закройкою, а ідеями Сімони Де Бовуар, вагінальним оргазмом та стрінгами зі стразами. Оскільки радіо, телебачення та вініл повним ходом обдирали читацьку аудиторію, і Vogue, і Cosmopolitan опинилися перед дилемою виживання.
Саме тут досі консервативний менеджмент корпорацій, що тоді вже перетворилися на звичайні машинки із (буквально) друкування грошей, вирішив пустити нове покоління до руля. Вог очолила народжена у Франції Діана Вріланд. Космо почала рулити Геллен Гарлі Браун. Решту історії Ви знаєте і самі. Після смерті Вріланд Вог очолила Анна Вінтур: жінка, у якої амнезія на імена її помічниць та надумана алергія на сонячне світло. Анна носить Прадо.
* * *
На дворі 2009. У принципі, боротися юним Сімонам вже нема за що. Мужики ходять у декрет, миють посуд, відмовляються від мін'єту та ладні робити куні лінгвус 24х7, передивляючись у перервах "Відчайдушних домогосподарок". Вагіна розмічена на G-точки краще аніж кратери Місячної поверхні, Cosmo girl заробляють мільйони та очолюють транснаціональні корпорації. Онлайн версію Vogue читають у Крижополі та Тетельківцях.
Інтелектуальне змагання між Condé Nast та Hearst Corp. переросло у змагання: в кого кращий хмарочос. У 2000-ому, за рік до 9/11, на Таймз Сквері побудували Condé Nast Building - один з останніх нью-йоркських хмарочосів епохи до 9/11. У 2006 за декілька кварталів від Конде Наст замайорів Hearst Tower - перший хмарочос, побудований після зруйнування веж WTC. Кожна із "журнальних" веж, то є виклик сусідці: обидва претендують на звання найекологічнішого хмарочосу (матеріали, системи вентиляції, система обробки відходів), обидва знаходяться на найкращих ділянках у Нью Йорку. Журнал "Космо" створили раніше за "Vogue", але свій хмарочос Vogue побудував раніше за Космо.
У світі, в якому вже не має проти чого протестувати, найяскравішою формою протесту є тиша. Два хмарочоси сумно та тихо споглядають один на одного без перерви на відпочинок. А емансиповані читачки створеного у цих хмарочосах творчого продукту сумно споглядають на обидві вежі заправляючись ранковою дозою кави у Starbucks на розі Бродвея та 50-ої. Кожного ранку вони вдягаються по останній моді навіть не замислюючись над тим, яку саме річ обрати - око автоматично підбирає кольори та форми - вміння передане із молоком мами-бейбібумера до доньки з Generation Y. Інколи сьорбаючи свій карамельний макіато вони мріють про час, коли чоловіки билися за жінок на турнірах, чи принаймні протестували проти всесвітньої несправедливості ночуючи у картонних коробках. А чоловіки тим часом тихо оплачують щомісячний рахунок від eHarmony із персоналізованим підбором сексуального партнера за ДНК... Cosmo girl хотять знову читати про курси домашньої вишивки, а також поради щодо останніх моделей горщиків під герань. Ось тільки дому в них більше не має. Мужики просікли усю вигідність фемінізму. Нафіга працювати, коли дружина тобі хоче довести, що Вона теж вміє?
* * *
Однією із характерних рис обох хмарочосів є те, що у них окрім редакції журналів завжди сидять принаймні одна-дві великі юридичні фірми. Юрист він і в Африці юрист. Без гламуру ніззя. У Condé Nast Building серед інших сидять Скадден Арпс, чуваки в яких колись був чинеєдиний красивий сайт у всьому юридичному інтернеті. Скоріш за все: саме внаслідок сусідства із Vogue. Не так давно скаденівські піарщики прогнулися під начальство, і стиль сайту було змінено на традиційне униле гівно, яке так люблять служителі бабла та Феміди.
Так сталося, що цього разу у Нью Йорку я потрапив на співбесіду і до Condé Nast Building, і до Hearst Tower. Обидві співбесіди не обіцяли нічого, окрім потішеного гонору, а також унікальну можливість ділового туризму. Діловий туризм, то наслідок корпоратизації та іншої хуїзації людського життя. Привід для офісних рабів стати на хвилинку вільними. Елементарним прикладом ділового туризму є спам-розсилки "семинаров по НДС в Анталии".
Діловий туризм вбиває одразу двох зайців. По-перше, мозок трудоголіка розслабляється і нарешті дає можливість отримувати задоволення від життя, адже ключовим нейроімпульсом тут є "чувак, розслабся, ти займаєшся корисною справою". "Я не просто поїхав у Мілан купити собі нові светрики, я зустрівся із важливими та корисними клієнтами". "Я не просто пила каву на Монмартрі, у мене завтра засідання у арбітражі, а їхати до готелю було двого". Ну от і "я не просто пішов потусуватися у два найновіших хмарочоси Нью Йорку, у мене там була співбесіда" :)
По-друге, діловий туризм створює почуття приналежності до великого.
Condé Nast Publications та Hearst Corp. - різні люди, різні філософії життя, різне бачення бізнесу, один формат. Ні у тих, ні в інших не має української версії. Покищо. І у тих, і в інших мені подобається форма, а не зміст. Покищо. Hearst Tower - культовий хмарочос. Vogue - культова обкладинка. Агов! Хтось тут ще думає про тексти?
Cвіт Vogue та Космо - то паркетний протест під шампанське "Кристал" та шоколадку "Годайва".