куди ховаються слова, коли все зрозуміло
Я останнім часом зовсім нічого не можу писати. Здається, слова повтікали і зовсім не хочуть складати мені компанію. Чи ж то муза просто пішла у неоплачувану довгу відпустку?
Якщо без жартів, з початку весни формувати думки і викладати це у соцмережі або ж тут, у ЖЖ, я не можу. З того часу, як почалася війна з Росією, я захворіла на творчу німоту. Поясню: ми всі розуміємо причини війни, розуміємо хто і з яких причин воює, знаємо, що може припинити цю війну. Про це сотні раз сказано, написано, показано, та врешті дорослій розумній людині не важно розібратись, які політичні і соціальні причини викликали кровопролиття на Донбасі. Ми знаємо про інформаційну війну загарбницької Росії, знаємо думку позбавлених волі і принижених силою влади росіян, знаємо причини ненависті маргінесу зі Сходу України щодо нової української влади, знаємо навіть причини, які спонукають найманців із Росії їхати в Україну і вбивати Українців. Знаємо мотиви Путіна, знаємо слабинки, через які ЄС боїться вводити санкції проти Росії. Ми всі це знаємо, я теж. І ще я розумію одну єдину причину, через яку й досі вбивають людей в зоні АТО - це людська глупість, страх перед свободою, самодурство, прагнення полегшити собі життя і повірити у готову ідею, вкладену в голову, замість того, аби мислити. Не Путін винен у війні, ні! Усі, хто створєю культ з людини (вождя, Путіна), хто не вміє критично мислити, хто шукає легкої наживи, хто мислить спрощеними категоріями наші-чужі - ось хто винен у війні. Не можна примусити стріляти людину, не можна примусити людину з посмішкою фотографуватись на фоні розбитого літака - людські вчинки залежать від совісті і від рівня розвитку особистості. Так от, Путін тільки навчився маніпулювати людьми, залежними від волі "сильного" - створив їм ворога і кинув, озброєних, на цього міфічного звіра. І коли я це розумію, в мене немає слів про це говорити й писати - бо це пустопорожня справа для самозаспокоєння.
Усі репости, критичні записи про недолугість дій влади, матюки з приводу відсутності броніків на передовій - це внутрішнє самозаспокоєння, тіпа я такий правильний. А насправді - словесний понос, вибачте, в нікуда.
Мене дуже дивують радники, які у соцмережах критикують, матюкають, панікують, розводять інформаційне сміття. Мені здається, зараз єдині актуальні слова "Скільки і на який рахунок перекинути гроші для наших військових" або "Куди переказати гроші на лікування поранених".
Ще хочу окремим абзацом про людей. Мені колись сказали, що я надто переоцінюю людей: мовляв, я про них занадто високої думки. Як виявилось, це і правда, і неправда. За пів року я відчула і силу людської величі, про яку тільки в книжках читала, а ще з жахом побачила глибину падіння людської гідності. Євромайдан подарував нам героїв. І важко усвідомлювати той факт, що ці герої вмирали навіть за той маргінес, що зараз взяв зброю і воює проти "хунти". І знаєте, саме цей факт показує рівень протистояння, що є в нашому суспільстві. Це не протистояння Захід-Схід (цей міф уже давно непопулярний). Це протистояння людей майбутнього і людей минулого. Люди майбутнього, що стояли на Майдані - це люди з критичним мисленням, з мріями про комфортне цивілізоване життя, з прагненням реформувати суспільство тощо. Люди, що були проти Майдану і зараз відстоюють ідеї нафталінової Новоросії - це люди минулого, обмежені у мисленні, запхнуті у рамки колись створених соціальних моделей. Мені не хочеться розбиратись, чому вони виявились настільки непристосованими до сьогодення - я все одно вважаю, що це їх особиста вина. Але от їм легше жити в г*мні, ніж почати думати самостійно.
А тепер узагальнення: я тільки закінчила читати роман Стругацьких "Град обреченный". Є там у кінці слова про те, що всі люди будують такий собі умовний храм. І правильні, і неправильні, і розумні, і нерозумні - всі ми причетні до будівництва цього храму. Храм - це цивілізація, суспільний досвід, історія, кожен назве це по-своєму. Так от, усі ті люди, яких я зневажаю - вони були завжди і завжди будуть. Єдина надія у сьогоденні - віра в перемогу розуму і сили майбутнього над силою "невежества" і обмеженості.
Якщо без жартів, з початку весни формувати думки і викладати це у соцмережі або ж тут, у ЖЖ, я не можу. З того часу, як почалася війна з Росією, я захворіла на творчу німоту. Поясню: ми всі розуміємо причини війни, розуміємо хто і з яких причин воює, знаємо, що може припинити цю війну. Про це сотні раз сказано, написано, показано, та врешті дорослій розумній людині не важно розібратись, які політичні і соціальні причини викликали кровопролиття на Донбасі. Ми знаємо про інформаційну війну загарбницької Росії, знаємо думку позбавлених волі і принижених силою влади росіян, знаємо причини ненависті маргінесу зі Сходу України щодо нової української влади, знаємо навіть причини, які спонукають найманців із Росії їхати в Україну і вбивати Українців. Знаємо мотиви Путіна, знаємо слабинки, через які ЄС боїться вводити санкції проти Росії. Ми всі це знаємо, я теж. І ще я розумію одну єдину причину, через яку й досі вбивають людей в зоні АТО - це людська глупість, страх перед свободою, самодурство, прагнення полегшити собі життя і повірити у готову ідею, вкладену в голову, замість того, аби мислити. Не Путін винен у війні, ні! Усі, хто створєю культ з людини (вождя, Путіна), хто не вміє критично мислити, хто шукає легкої наживи, хто мислить спрощеними категоріями наші-чужі - ось хто винен у війні. Не можна примусити стріляти людину, не можна примусити людину з посмішкою фотографуватись на фоні розбитого літака - людські вчинки залежать від совісті і від рівня розвитку особистості. Так от, Путін тільки навчився маніпулювати людьми, залежними від волі "сильного" - створив їм ворога і кинув, озброєних, на цього міфічного звіра. І коли я це розумію, в мене немає слів про це говорити й писати - бо це пустопорожня справа для самозаспокоєння.
Усі репости, критичні записи про недолугість дій влади, матюки з приводу відсутності броніків на передовій - це внутрішнє самозаспокоєння, тіпа я такий правильний. А насправді - словесний понос, вибачте, в нікуда.
Мене дуже дивують радники, які у соцмережах критикують, матюкають, панікують, розводять інформаційне сміття. Мені здається, зараз єдині актуальні слова "Скільки і на який рахунок перекинути гроші для наших військових" або "Куди переказати гроші на лікування поранених".
Ще хочу окремим абзацом про людей. Мені колись сказали, що я надто переоцінюю людей: мовляв, я про них занадто високої думки. Як виявилось, це і правда, і неправда. За пів року я відчула і силу людської величі, про яку тільки в книжках читала, а ще з жахом побачила глибину падіння людської гідності. Євромайдан подарував нам героїв. І важко усвідомлювати той факт, що ці герої вмирали навіть за той маргінес, що зараз взяв зброю і воює проти "хунти". І знаєте, саме цей факт показує рівень протистояння, що є в нашому суспільстві. Це не протистояння Захід-Схід (цей міф уже давно непопулярний). Це протистояння людей майбутнього і людей минулого. Люди майбутнього, що стояли на Майдані - це люди з критичним мисленням, з мріями про комфортне цивілізоване життя, з прагненням реформувати суспільство тощо. Люди, що були проти Майдану і зараз відстоюють ідеї нафталінової Новоросії - це люди минулого, обмежені у мисленні, запхнуті у рамки колись створених соціальних моделей. Мені не хочеться розбиратись, чому вони виявились настільки непристосованими до сьогодення - я все одно вважаю, що це їх особиста вина. Але от їм легше жити в г*мні, ніж почати думати самостійно.
А тепер узагальнення: я тільки закінчила читати роман Стругацьких "Град обреченный". Є там у кінці слова про те, що всі люди будують такий собі умовний храм. І правильні, і неправильні, і розумні, і нерозумні - всі ми причетні до будівництва цього храму. Храм - це цивілізація, суспільний досвід, історія, кожен назве це по-своєму. Так от, усі ті люди, яких я зневажаю - вони були завжди і завжди будуть. Єдина надія у сьогоденні - віра в перемогу розуму і сили майбутнього над силою "невежества" і обмеженості.