Apr 03, 2012 11:56
Мені хочеться поговорити про музику. Бо здається, що тільки слухати - для мене вже замало. Мені хочеться поговорити не про музику взагалі як феномен культурного розвитку суспільства, а про музику як про засіб впливу. Впливу на маси людей. Я хочу поговорити про популярну музику, так звану попсу.
Якщо дивитись правді в очі, то я нічого не маю проти даного напряму (бо назвати його стилем не повертається язик), навіть більше - я всим нутром за, особливо нутром, бо саме воно так жваво реагує на ті майже шаманські ритми. Але якщо розкласти пісню на змістовні компоненти, то відразу розчаровуєшся: мелодія складається переважно з секвенцій та популярно-заїждженого біта, а таке під силу навіть першокласнику в музичній школі, якщо ведмідь йому не наступив на черепну коробку. А якщо доберемось до слів, то без сліз не обійтись. Пропоную всім для забави зіграти в таку гру: їдучи в маршрутному автобусі чи сидячи в якомусь кафе, де буде ввімкнено будь-яке попсове радіо - спробуйте, просто спробуйте до кожного першого і другого рядка куплету чи приспіву підібрати наступні третій та четвертий, і впевніться наскільки це буде просто у відношенні з поп-артом.
Мене лякає те, що музика, будучи масовою і так званою популярною, може виражати ніколи не існуючі почуття людини, особливо завдяки своїй композиційній простоті (якщо не сказати - убогості) та письменницькій халтурі (бо є такі рими, які накрутили на своєму лічильнику мільйони використання) вони настільки міцно засідають в голові, що дані витвори мистецтва приймаються к свої власні свідомі думки. Автори таких пісень б’ють саме в точку - хоча б раз в житті у кожного виникало будь-яке оспіване бажання, а якщо взяти до уваги, що даного роду пісні не служать для замислювання чи обдумування, то контингент слухачів явно не інтелігентний або видає себе за такий. Якщо вважати, що популярна музика створюється саме для людей, які не особливо звикли думати, то частково вірне і те, що, слухаючи її, ми самі себе приписуємо до цієї маси, а чи потрібно нам це? Ці невибагливі шедеври настільки можуть міцно в’їдатись в свідомість, що стає страшно за людину, адже все прописується в підсвідомість. Назавжди. Особливо, якщо почуте супроводжувалось якимись сильними позитивними чи негативними емоціями чи почуттями.
Поки зі слухом у мене все в нормі, доти я буду вестись на деяку попсу, адже є роботи, в які було вкладено більше душі, аніж в інші. Щось може бути в тій композиції настільне незвичне, чи то додатковий музичний інструмент, чи то нові (або давно забуті) ритмічні партії, чи то незвичні вокальні дані - тут будь-які засоби виправдовують мету. І результат вартий того! Але не будемо приховувати: цього недостатньо, щоб не те що пісня, хоча б слід її залишився в історії музики. Але не на це направлена попса - кінечний пункт в протилежному напрямку.
Хочеться звернути увагу на ще одну особливість таких композицій - простоту. З одного боку, я в захваті від мінімалізму: коли з мінімумом затрат отримують максимум результату; коли мелодії не ускладнюються перескоками з одного розміру на інший, ламаючи мелодію і роблячи її досить важкою для сприйняття; коли у пісні є повнота, насиченість звучання, а не бездумне передозування можливими інструментами. Популярна музика претендує в такій номінації на звання близької, зрозумілішої народу, саме із-за своєї «невибагливості». Вона не напружує, не загружає, я не скажу, що вона розслабляє, але і, так би мовити, не давить на мізки. Така музика слугує гарним фоном: ти слухаєш, а не думаєш. Адже дана музика не призначена для роздумів.
Завжди викликало саркастичну посмішку те, що у такому музичному різноманітті люди умудряються жити так убого. Навіщо думати, якщо твої думки (а може і близько не твої?) виражає пісня, яка б вона не була? Навіщо вибирати, шукати, перебирати музичні композиції, якщо за тебе вже все вирішили?
Якщо дивитись правді в очі, то я нічого не маю проти популярної музики, особливо якщо вона якісна, а навіть якщо ні, то все одно вона залишається гарним прикладом для порівняння, бо не відвідавши поганого, не відчуєш всієї повноти прекрасного.