мій бог напевно є сонцем
дихай
я видихаю сонце
воно обпікає мій язик
навчаючи мене мовчанню
воно лоскоче мої губи
і вони стають червоними і гарячими
воно стікає підборіддям шиєю
збирається у западинці між ключицями
лишаючи яскраві білі лінії
воно всотується у повітряні кульки літнього простору
схожі на кульбабу чи бензольні плями
і сяє
.........сяє
................сяє ( Read more... )
Comments 1
І ліс віднайшов,
у хмари зануривсь по носа.
Те море - у ноги
б"є хвилями, в босі:
у лісі гілки огортають.
тут море - на ліс,
а ліс той - на море:
І б"ється у мозку свідомість моя.
Долоні, угору
піднявши, тримаю.
І доторк ледь чутний
тих хмар відчуваю.
тут море - у ноги,
і ліс той сосновий,
що в тіло впивається корнем.
І руки у хмарах,
і в мозку - свідомість,
що б"ється, і мліє,
і мріє, і піє,
і може ударить зненацька в чоло.
Тих відстаней - хмари,
тих каменів - зорі,
спокус - один місяць,
і Сонця - мета.
Ти б"єшся і млієш,
і мрієш, і пієш,
а голову твою
лиш сон огорта.
Reply
Leave a comment