нмд пра-паезію таке нмд
Є така спокуса: писати про себе в мережі неправду. або і не те, щоб прямо неправду. швидше - бажане. про поїздки, яких немає, про людей, з якими не зустрічався, про коханців/коханок, які ніколи тебе не знали, про те, про се, залежно від настрою, про все, що напевно могло б привернути увагу. хоча б свою власну. не те, щоб я говорила про себе. навіть навпаки, зараз мені вкрай нерпиємні такі речі. у власному виконанні. до інших в цьому плані претензій немає. це рахунки виключно з власною совістю.
але менше з тим, є ще вірші. само собою, проза також. але проза - то інше. вона про все і про всіх. принаймні, так здається. а поезія - завжди про свого автора. і найперше асоціюється саме з ним. це дуже сприятливе середовище для того, аби видати бажане за дійсне. напевно, найсприятливіше.
я от, наприклад, дуже люблю читати вірші-фантазії. про штучні ситуації, які нагадують режисерську постановку: ти пила солодке червоне/ я мав тебе на стрісі консерваторії/ з патифона виривалися звуки блюзу/ - ні, я, звісно, вірю у те, що така ситуація могла бути в житті поета. але наскільки вона штучна, наскільки надиктована загальними стереотипами літераторської маргінальності? отут ніякої ясності.
можна ще так: янголи курять шмаль/ шмари набивають їх пір*ям свої штучні бюсти/ навіть чорні коти поступаються мені/ навіть гітлер не схотів би у мою шкіру/ - повірте, правда, я один із перших адептів парадоксального мислення, метафори&алюзії, але є така штука: ані складна термінологія, ані гучні знайомі/незнайомі імена, ані алюзії на артхаус (хіпстери, прівєт), ані парадоксальні звороти, на жаль, не роблять банальне оригінальним. цінності додає переконливість. все решта - це тільки засоби, якими ще треба вміти користуватись (той, хто зараз подумав, ніби я вважаю себе гуру, біжіть видаліть мене з друзєй/закладок/інтирнету і вмийтеся з милом).
ще варіант: твої дреди, роздоріжжя судин на шиї/ я подумки п*ю твою кров, вона - мій героїн, мій гашиш, моє бухло/ і в моїх судинах чарівні амфетаміни/ будують місто мрій. я лежу на спині/ і заглядаю у вікно до твоєї кращої подруги/ простої українки Лоїс Смідт/ яка любить Джека з довгими тонкими пальцями/ а потім масові розстріли/ (тільки не кажіть, що це я стібусь. коли мова йде про вірші, я завжди виключно серйозна.)
десь там, далі по тексту, ще буде Че або Кастанеда, а можливо Маркес, алкоголічні друзі, тонкі зап*ястки, білі тіла, налиті жагою/соком/містом/сказом/сумом цицьки, стегна, литки, шиї, пальці, очі, в яких конче має відбиватись щось таке парадоксальне (як база торпедних катерів), кілька акинських циклів під кодовою назвою "як я провів день" (верлібри), підбірка замальовок на тему: "що я знаю про пекло і його мешканців" або "світ очима кенні", всі можливі сексуальні фантазії, які тільки пропонує доступне порно, трохи про державну тиранію і ублюдків-політиків (всіх зразу чи по черзі), пару алюзій на костенко (або хто там на думку спаде), бажано збочених, натовп-вівці, ляльки і лялькарі (класика), сліпі, глухі і нечутливі козли, принци з блідою шкірою, довгими пальцями (блідими) і величезними очима, знову секс на консерваторії під блюз (якщо образ подобається авторові, треба щоб решта його вивчила), і неодмінно - гівно, в усіх сенсах зразу (гівно - всьому голова), бо гівно - це вічна тема, воно саме по собі вже вірш.
у котромусь тексті знайдеться і зброя, погоні і переслідування, кілька сюжетів на тему: "як я воював/ла і партизанив/ла. як помирав/ла 17.5 разів", буде і щось про "мою кращу подругу голівудську кінодіву Вазеліну Шолі", або: "кілька повчальних історій із життя звичайної української дівчини Джейн/Дрю/Джесіки/Джин ітп"., в протилежно-клінічних випадках буде Шевченко (образ збірний), теж щось дуже життєве і побутове, ну, наприклад, як він ожив і ходить тут, або літає, або просто (мистецтво не знає меж!), буде і змістовний онанізм на тему усіх шароварів і віночків (альтернативно - на тему срібного віку, маяковського, російського року і т.д. залежить від того, кому що беззахисне і безборонне трапиться).
хороший сучасний автор ніколи не забуде і про масові розстріли (можна стьобно, а можна і драматично), перли сперми (і це не конче буде інтимна лірика), білі палати, санітарок, секретарок, будизм, індуїзм, тупих обивателів, глюки; про завжди актуальні хрести, стигмати, порочних монахинь, кров кров кров, згвалтованих автором дівчаток і хлопчиків, варіації ґвалування самого автора цими ж дівчатками і хлопчиками.
він ще багато про що не забуде, талановитий сучасний автор, в той час як мене, ужасом, летючим на крилах ночі, тривожитиме всього кілька питань. наскільки переконливою може бути така фантазія - це перше. друге - якому психологічному вікові відповідає захоплення чужими сумнівними фантазіями, а звідси ще одне - чи влаштовує талановитого сучасного автора те, що психологічний вік читачів його серйозної дорослої поезії завис на дев*ятому класі. третє - наскільки він впливовий, цей новітній пакет стереотипних уявлень про продвинуте і правильне для молодого творчого марґінала? і натомість - скільки треба поетові чого, аби врешті крізь усе це прогребтися і почати писати про себе. мені справді це дуже цікаво. і четверте. ви ж розумієте, вся ця патетика - вона не про них. вона про нас, хехе)
ФЗВ. я не кажу, що всі вірші, написані на ці теми і з цими образами - гівно. я тонко натякаю, що всі погано (шо значіт - непереконливо) написані вірші на підзатерті теми (з дуже часто вживаними образами) - гівно.
але менше з тим, є ще вірші. само собою, проза також. але проза - то інше. вона про все і про всіх. принаймні, так здається. а поезія - завжди про свого автора. і найперше асоціюється саме з ним. це дуже сприятливе середовище для того, аби видати бажане за дійсне. напевно, найсприятливіше.
я от, наприклад, дуже люблю читати вірші-фантазії. про штучні ситуації, які нагадують режисерську постановку: ти пила солодке червоне/ я мав тебе на стрісі консерваторії/ з патифона виривалися звуки блюзу/ - ні, я, звісно, вірю у те, що така ситуація могла бути в житті поета. але наскільки вона штучна, наскільки надиктована загальними стереотипами літераторської маргінальності? отут ніякої ясності.
можна ще так: янголи курять шмаль/ шмари набивають їх пір*ям свої штучні бюсти/ навіть чорні коти поступаються мені/ навіть гітлер не схотів би у мою шкіру/ - повірте, правда, я один із перших адептів парадоксального мислення, метафори&алюзії, але є така штука: ані складна термінологія, ані гучні знайомі/незнайомі імена, ані алюзії на артхаус (хіпстери, прівєт), ані парадоксальні звороти, на жаль, не роблять банальне оригінальним. цінності додає переконливість. все решта - це тільки засоби, якими ще треба вміти користуватись (той, хто зараз подумав, ніби я вважаю себе гуру, біжіть видаліть мене з друзєй/закладок/інтирнету і вмийтеся з милом).
ще варіант: твої дреди, роздоріжжя судин на шиї/ я подумки п*ю твою кров, вона - мій героїн, мій гашиш, моє бухло/ і в моїх судинах чарівні амфетаміни/ будують місто мрій. я лежу на спині/ і заглядаю у вікно до твоєї кращої подруги/ простої українки Лоїс Смідт/ яка любить Джека з довгими тонкими пальцями/ а потім масові розстріли/ (тільки не кажіть, що це я стібусь. коли мова йде про вірші, я завжди виключно серйозна.)
десь там, далі по тексту, ще буде Че або Кастанеда, а можливо Маркес, алкоголічні друзі, тонкі зап*ястки, білі тіла, налиті жагою/соком/містом/сказом/сумом цицьки, стегна, литки, шиї, пальці, очі, в яких конче має відбиватись щось таке парадоксальне (як база торпедних катерів), кілька акинських циклів під кодовою назвою "як я провів день" (верлібри), підбірка замальовок на тему: "що я знаю про пекло і його мешканців" або "світ очима кенні", всі можливі сексуальні фантазії, які тільки пропонує доступне порно, трохи про державну тиранію і ублюдків-політиків (всіх зразу чи по черзі), пару алюзій на костенко (або хто там на думку спаде), бажано збочених, натовп-вівці, ляльки і лялькарі (класика), сліпі, глухі і нечутливі козли, принци з блідою шкірою, довгими пальцями (блідими) і величезними очима, знову секс на консерваторії під блюз (якщо образ подобається авторові, треба щоб решта його вивчила), і неодмінно - гівно, в усіх сенсах зразу (гівно - всьому голова), бо гівно - це вічна тема, воно саме по собі вже вірш.
у котромусь тексті знайдеться і зброя, погоні і переслідування, кілька сюжетів на тему: "як я воював/ла і партизанив/ла. як помирав/ла 17.5 разів", буде і щось про "мою кращу подругу голівудську кінодіву Вазеліну Шолі", або: "кілька повчальних історій із життя звичайної української дівчини Джейн/Дрю/Джесіки/Джин ітп"., в протилежно-клінічних випадках буде Шевченко (образ збірний), теж щось дуже життєве і побутове, ну, наприклад, як він ожив і ходить тут, або літає, або просто (мистецтво не знає меж!), буде і змістовний онанізм на тему усіх шароварів і віночків (альтернативно - на тему срібного віку, маяковського, російського року і т.д. залежить від того, кому що беззахисне і безборонне трапиться).
хороший сучасний автор ніколи не забуде і про масові розстріли (можна стьобно, а можна і драматично), перли сперми (і це не конче буде інтимна лірика), білі палати, санітарок, секретарок, будизм, індуїзм, тупих обивателів, глюки; про завжди актуальні хрести, стигмати, порочних монахинь, кров кров кров, згвалтованих автором дівчаток і хлопчиків, варіації ґвалування самого автора цими ж дівчатками і хлопчиками.
він ще багато про що не забуде, талановитий сучасний автор, в той час як мене, ужасом, летючим на крилах ночі, тривожитиме всього кілька питань. наскільки переконливою може бути така фантазія - це перше. друге - якому психологічному вікові відповідає захоплення чужими сумнівними фантазіями, а звідси ще одне - чи влаштовує талановитого сучасного автора те, що психологічний вік читачів його серйозної дорослої поезії завис на дев*ятому класі. третє - наскільки він впливовий, цей новітній пакет стереотипних уявлень про продвинуте і правильне для молодого творчого марґінала? і натомість - скільки треба поетові чого, аби врешті крізь усе це прогребтися і почати писати про себе. мені справді це дуже цікаво. і четверте. ви ж розумієте, вся ця патетика - вона не про них. вона про нас, хехе)
ФЗВ. я не кажу, що всі вірші, написані на ці теми і з цими образами - гівно. я тонко натякаю, що всі погано (шо значіт - непереконливо) написані вірші на підзатерті теми (з дуже часто вживаними образами) - гівно.