Яничари
У квітні 1361 року у Туреччині був створений корпус яничар, кращої у тій час піхоті, що прославився перемогами на Косовом полі і під Нікополем.
Султан Мурад І задумав посилити свою піхоту на початку 1361 року. На це його спонукувало взяття Андріанополю, врешті чого Туреччина отримала сухопутні кордони зі слов'янськими країнами, де піхота складала головну силу війська. Згідно легенді, військовий Тимурташ Деде запропонував сформувати "нове військо" (турецькою "єні черті", звідси "яничари") із опинившихся під владою султана християн. Їх забирали із сімей хлопчиками, вивозили в Анатолію, де навертали їх в іслам і відповідно виховували.
Розрахунок був на те, що неофіти особливо безпощадні до колишніх єдиновірців. Критерії відбору Тимурташ Леле придумав своєрідні. Сиріт і дітей жебраків не брали, вважаючи перших апріорі жадібними, а других - погано навчальними. Перевага надавалась синам дрібних поміщиків і священиків. Шукали сім'ї з двома-трьома хлопчиками і забирали найкращого. Хто кращий, обирали сільські старости. При чому їхніх дітей не чіпали. На думку Деде, "старости - найпідліші мешканці села. І діти їхні підлі".
Сучасна українська історія знає багато прикладів яничарства. Свого часу Т. Чорновіл, Г.Герман, Д. Чепак навернулися до іншої віри. Із завзяттям борються проти колишніх єдиновірців.