Україні необхідна партія регіонів
Якби політична сила Віктора Януковича відповідала своїй назві, то в Україні давно б зростали доходи населення, розвивалась інноваційна економіка, а кияни не паразитували на приїжджих.
Рік за роком Київ дедалі більше нагадує Москву, а Україна, зважаючи на дисбаланс розвитку регіонів, - Росію. Незабаром ми так само казатимемо: є Київ, а є решта України. На жаль, столиця є майже єдиним місцем, де можна здобути якісну освіту, знайти фахову роботу (деяких галузей навіть немає в регіонах), побудувати кар'єру, реалізувати свій талант. Тут крутяться великі гроші, зосереджені головні офіси комерційних структур, найбільші медіа країни, кіностудії, можливість записати музичний альбом і стати зіркою театру.
Пересічний українець із провінції має менше можливостей для самореалізації, ніж його співгромадянин зі столиці. Зрештою, це призводить до перенаселення Києва. На цьому добре паразитують «аборигени». Як кажуть мої знайомі, оренда квартир обходиться приблизно у 50% місячного доходу, що для європейців вважається життям за межею бідності. Фахівці міжнародного агентства нерухомості EVANS віддали Києву друге місце у рейтингу привабливості європейських міст для придбання нерухомості з метою подальшої здачі її в оренду.
Як і в Москві, кияни давно створили окрему галузь для приїжджих. Одні господарі, в яких мені довелося винаймати квартиру, спеціально жили трьома поколіннями в одному помешканні, аби заробляти гроші на іншому. Де факто приїжджі платять своєрідну данину місцевим за можливість реалізовувати свій потенціал у столиці. Проте захмарні ціни на житло перетворюють існування «понаїхавших» до сенсу «працювати, щоб жити - жити, щоб працювати».
Однак це послуга на шкоду корінним мешканцям столиці. «Халявні» гроші вбивають їхню соціальну активність і пасіонарність. Вони розуміють, що можна особливо не напружуватися на роботі і мати стабільний заробіток з житла, отриманого за «заслуги» у радянські часи.
Мені в цьому сенсі імпонує приклад Сполучених Штатів, де уряд дбав про достатні можливості для розвитку кожного регіону країни. Там важко знайти такий пострадянський антагонізм між провінцією і столицею. Все має свою спеціалізацію: є політичний центр - Вашингтон, фінансовий - Нью-Йорк, Каліфорнія - кіноіндустрія і високі технології, Атланта - центр авіаперевезень, Сієтл - авіабудування, Лас-Вегас - ігровий і розважальний бізнес тощо. В Америці навіть топові навчальні заклади рівномірно розподілені по країні, а не зосереджені в одному місті: Єль знаходиться у штаті Коннектикут, Гарвард і Массачусетський технологічний інститут (MIT) - у Массачусетсі, Принстон - у Нью-Джерсі, Стенфорд - у Каліфорнії, Чиказький університет - в Іллінойсі, Колумбійський - у Нью-Йорку тощо.
Власне, цим мала б займатися Партія регіонів: розробляти стратегії розвитку для різних областей України, відстоювати інтереси провінції перед центром, лобіювати законопроекти про місцеве самоврядування і оподаткування тощо.
Західні аналітики стверджують, що розвиток міст відкриває нові перспективи для країн із економікою, що розвивається. Цьогоріч McKinsey Global Institute опубліковав дослідження «Міський світ: Міста і зростання споживчого класу» (Urban World: Cities and the Rise of the Consuming Class), де зазначив: світова урбанізація дасть змогу багатьом вибратися зі злиднів, бо міста створюють хвилі нових споживачів, які забезпечать зростання ринків і розвиток бізнесу (урбанізація і ВВП на особу рухаються синхронно). Розширення міст у таких країнах робитиме їх головними центрами глобальних інвестицій - міста мають задовольнити зростання інфраструктурних потреб.
На жаль, до топ-600 великих міст від України потрапив лише Київ. Немає чим пишатися, адже ми пасемо задніх у цьому «клубі обраних». У 2010 році столиці нарахували ВВП у $17 млрд ($14 тис. на людину), за прогнозами на 2025-й вона матиме $42 млрд ($27 тис. на особу). Сусідня Варшава мала $82 млрд ($32 тис./особу), а буде - $160 млрд ($68 тис./особу).
Автори зробили слушне зауваження: думка про те, що США зобов'язані своїм зростанням двом мегаполісам - Лос-Анджелесу і Нью-Йорку - є міфом. Штати мають упевнене зростання економіки завдяки 250 великим містам, що розкидані по всіх куточках країни. Аналітики з McKinsey Global Institute підсумовують: сприяння диспропорції в економічному розвитку провінції і столиці згубне для держави.
Європейський банк реконструкції і розвитку в доповіді «Диверсификация в России: потенциал региональных различий» дав низку слушних порад російському уряду, зокрема, злізти з сировинної голки. Автори стверджують: сировинний достаток найчастіше виявляється перешкодою для розвитку за межами видобувних секторів (тут можна провести паралелі з вугільними та металургійними регіонами України).
Україні цей аналіз може бути цікавий тим, що ЄБРР вважає ключем до процвітання країни (РФ) економічну конкуренцію між регіонами. А це потребує більш поглибленої спеціалізації регіонів і створення несировинних виробництв.
Власне, таких стратегій варто було б очікувати від політичної сили, що називає себе «Партія регіонів», а натомість лобіює інтереси «сировинної» олігархії.
Спеціально для Українського тижня
Рік за роком Київ дедалі більше нагадує Москву, а Україна, зважаючи на дисбаланс розвитку регіонів, - Росію. Незабаром ми так само казатимемо: є Київ, а є решта України. На жаль, столиця є майже єдиним місцем, де можна здобути якісну освіту, знайти фахову роботу (деяких галузей навіть немає в регіонах), побудувати кар'єру, реалізувати свій талант. Тут крутяться великі гроші, зосереджені головні офіси комерційних структур, найбільші медіа країни, кіностудії, можливість записати музичний альбом і стати зіркою театру.
Пересічний українець із провінції має менше можливостей для самореалізації, ніж його співгромадянин зі столиці. Зрештою, це призводить до перенаселення Києва. На цьому добре паразитують «аборигени». Як кажуть мої знайомі, оренда квартир обходиться приблизно у 50% місячного доходу, що для європейців вважається життям за межею бідності. Фахівці міжнародного агентства нерухомості EVANS віддали Києву друге місце у рейтингу привабливості європейських міст для придбання нерухомості з метою подальшої здачі її в оренду.
Як і в Москві, кияни давно створили окрему галузь для приїжджих. Одні господарі, в яких мені довелося винаймати квартиру, спеціально жили трьома поколіннями в одному помешканні, аби заробляти гроші на іншому. Де факто приїжджі платять своєрідну данину місцевим за можливість реалізовувати свій потенціал у столиці. Проте захмарні ціни на житло перетворюють існування «понаїхавших» до сенсу «працювати, щоб жити - жити, щоб працювати».
Однак це послуга на шкоду корінним мешканцям столиці. «Халявні» гроші вбивають їхню соціальну активність і пасіонарність. Вони розуміють, що можна особливо не напружуватися на роботі і мати стабільний заробіток з житла, отриманого за «заслуги» у радянські часи.
Мені в цьому сенсі імпонує приклад Сполучених Штатів, де уряд дбав про достатні можливості для розвитку кожного регіону країни. Там важко знайти такий пострадянський антагонізм між провінцією і столицею. Все має свою спеціалізацію: є політичний центр - Вашингтон, фінансовий - Нью-Йорк, Каліфорнія - кіноіндустрія і високі технології, Атланта - центр авіаперевезень, Сієтл - авіабудування, Лас-Вегас - ігровий і розважальний бізнес тощо. В Америці навіть топові навчальні заклади рівномірно розподілені по країні, а не зосереджені в одному місті: Єль знаходиться у штаті Коннектикут, Гарвард і Массачусетський технологічний інститут (MIT) - у Массачусетсі, Принстон - у Нью-Джерсі, Стенфорд - у Каліфорнії, Чиказький університет - в Іллінойсі, Колумбійський - у Нью-Йорку тощо.
Власне, цим мала б займатися Партія регіонів: розробляти стратегії розвитку для різних областей України, відстоювати інтереси провінції перед центром, лобіювати законопроекти про місцеве самоврядування і оподаткування тощо.
Західні аналітики стверджують, що розвиток міст відкриває нові перспективи для країн із економікою, що розвивається. Цьогоріч McKinsey Global Institute опубліковав дослідження «Міський світ: Міста і зростання споживчого класу» (Urban World: Cities and the Rise of the Consuming Class), де зазначив: світова урбанізація дасть змогу багатьом вибратися зі злиднів, бо міста створюють хвилі нових споживачів, які забезпечать зростання ринків і розвиток бізнесу (урбанізація і ВВП на особу рухаються синхронно). Розширення міст у таких країнах робитиме їх головними центрами глобальних інвестицій - міста мають задовольнити зростання інфраструктурних потреб.
На жаль, до топ-600 великих міст від України потрапив лише Київ. Немає чим пишатися, адже ми пасемо задніх у цьому «клубі обраних». У 2010 році столиці нарахували ВВП у $17 млрд ($14 тис. на людину), за прогнозами на 2025-й вона матиме $42 млрд ($27 тис. на особу). Сусідня Варшава мала $82 млрд ($32 тис./особу), а буде - $160 млрд ($68 тис./особу).
Автори зробили слушне зауваження: думка про те, що США зобов'язані своїм зростанням двом мегаполісам - Лос-Анджелесу і Нью-Йорку - є міфом. Штати мають упевнене зростання економіки завдяки 250 великим містам, що розкидані по всіх куточках країни. Аналітики з McKinsey Global Institute підсумовують: сприяння диспропорції в економічному розвитку провінції і столиці згубне для держави.
Європейський банк реконструкції і розвитку в доповіді «Диверсификация в России: потенциал региональных различий» дав низку слушних порад російському уряду, зокрема, злізти з сировинної голки. Автори стверджують: сировинний достаток найчастіше виявляється перешкодою для розвитку за межами видобувних секторів (тут можна провести паралелі з вугільними та металургійними регіонами України).
Україні цей аналіз може бути цікавий тим, що ЄБРР вважає ключем до процвітання країни (РФ) економічну конкуренцію між регіонами. А це потребує більш поглибленої спеціалізації регіонів і створення несировинних виробництв.
Власне, таких стратегій варто було б очікувати від політичної сили, що називає себе «Партія регіонів», а натомість лобіює інтереси «сировинної» олігархії.
Спеціально для Українського тижня