Про світил журналістики і нездатність навести порядок у власному будинку
Останній тиждень ознаменувався двома яскравими дописами у Facebook. Спочатку Соня Кошкіна пожалілася, що в її будинку клятий ЖЕК вимкнув тепло і не дозволяє грітися електроприладами:
Тепла - нет, "электроприборы" - от чайника до обогревателя - включать нельзя (иначе не станет еще и света), горячей воды ТОЖЕ НЕТ (у меня, правда, последний этаж, регулярны проблемы с напором, очень хочется верить - соседей сия чаша миновала)! За окном - минус 15, в квартире температуру не измеряла, но стекла изнутри разукрашены наледью - за день дом порядком остыл. У меня еще и торцевая квартира - ветренная сторона. Словом, полный комплект! Ах, нет, пардон, уже вторые сутки отказывает вай-фай, что с ним сталось - ума не приложу (дома приходится обходиться мобильным интернетом). Не думаю, что последнее связано с вышеперечисленными катаклизмами, но досаждает не меньше. Итак, что за дикое стечение обстоятельств??… (далі дофіга тексту
Наступним став Мустафа Наєм, в якого виникли проблеми із ліфтом:
В моем доме 17 этажей и уже пять (!!) дней в подъезде не работает ни один лифт. Жизнь в доме протекает в режиме блокады: старики и дети выше 7-10 этажа сидят в квартирах уже по трое суток, остальные без лишнего повода стараются на улицу вообще не выходить. Продукты заказывают оптом и по очереди - друг другу по этажу.
Народ в легкой панике. Работники ЖЭКа говорят, что Новый год мы встретим без лифтов и надежда только на Рождество Христово. А сегодня утром на лестничной площадке одна престарелая соседка, едва пересиливая одышку, выпалила мне в лицо: «Знаешь, а при Сталине такого бы не было». Я не знаю, как было при Иосифе Виссарионовиче, но, кажется, работники коммунальных служб нашего района эффективно практикуют light версию голодомора и репрессий в отдельно взятом доме.
P.S. И депутата своего у нас нет. Потому как живем мы в злополучном 223-м округе.
У Фейсбуці я зловтішався: люди, які із розумним обличчям розповідають нам про розклади у великій політиці, навчають як треба жити і "обустраівать Русь" проявляють тотальну нездатність навести порядок у власному будинку. Мало того, вони ще привселюдно розписуються у своєму лузерстві. Що їм, як найбільш просвіщьоним верствам населення, заважало створити ОСББ, яке б успішно керувало їхнім будинком?
Чому депутат, вартість послуг якого коштує на місяць 37 тис грн (17 тис з/п + 20 тис. помічники і це без врахувань інших витрат) повинен бігати і ремонтувати ліфти невмілим мешканцям? Хіба не його призначення писати законопроекти?
Відповідь на запитання "чому ми хріново живемо" полягає у недієздатності людей зрозуміти істотні причини їхніх проблем і відповідно знайти правильне тому рішення. Тут ні до чого "злочинна влада", "тиск Росії", "жиди" або прочая "мразь". Сутність проблеми полягає у невмінні керувати власним будинком. Якщо ти не можеш в себе навести лад, то що тоді казати про країну загалом?
Півроку тому я написав статтю "Хочеш ідеальну владу - створи у власному будинку ОСББ", суть якої зводиться до того, що ОСББ - це тої приклад, на якому кожен навчиться керувати спільним майном на найнижчому рівні. Згодом люди зможуть брати відповідальність за більшу територію, ніж своя вулиця. Власне про це говорить вже багато років Тетяна Монтян (на жаль, мало хто її слухає).
Коли люди навчаться спільно керувати власними будинками, тоді вони почнуть поступово еволюціонувати до більш складних форм об'єднань: декілька будинків вже “контролюватимуть вулицю”, далі - на рівні району, міста, області та країни.
Американський науковець Роберт Нельсон з Університету Меріленда у дослідженні “Колективна приватна власність на житло в США: соціальна революція в місцевому самоврядуванні” детально описав цей процес еволюції: завдяки гнучкості управлінських механізмів, приватні сусідські об’єднань поступово перебирають на себе функції муніципалітетів, бо краще розпоряджаються та доглядають за підконтрольною їм територією.
В типовому сусідському об'єднані жителі колективно можуть контролювати колір будинків, розташування огорож і чагарників, паркування транспортних засобів, розміщення телевізійних антен і приймачів, дизайн нових дахів, тобто - практично будь-які зовнішні риси фізичних об’єктів. Колективний контроль може поширюватися на різні сфери соціальної поведінки - включно з гучною музикою або опівнічними вечірками.
Сусідські об’єднання провадять сервіси, які стежать за безпекою (досягається за допомогою внутрішніх патрулів); налагоджуються автобусні перевезення, догляд за дітьми, дитячі садки, медичні заклади та місцеві друковані видання. Таким чином, за останню чверть двадцятого століття зростання приватних сусідських об’єднань було провідною формою «приватизації влади» в США на будь-якому рівні.
І, мабуть, найголовніше: сусідські об’єднання не лише пропонують гнучкість у розробці інноваційних механізмів місцевого управління, але й дають “відчуття плеча” - тієї спільності, коли сусіди стоять одне за одного горою.
Отже, немає іншого ідеального способу навчити людей бути господарями у власному будинку, вулиці, місті, країні, ніж надати можливість керувати спільним майном через певний механізм. У випадку України, для багатоквартирних будинків це ОСББ - однак, світова практика знає й інші механізми. Засвоївши такі механізми, ми нарешті навчимося обирати представників до влади не за мовною, ідеологічною або історичною ознаками, а виключно за професійними здібностями: вмінням побудувати дорогу, налагодити водопостачання, оперативно вирішувати кризові ситуації.
Для тих, хто не хоче жити у лайні - як в масштабах будинку, так і в масштабах країни - раджу прочитати ці пару статей і одну монографію. Думаю після цього стане зрозумілим вся сутність і глибина системних проблем в державі + як їх треба вирішувати:
Лікбез:
Дональд Дж. Будро і Рендалл Дж. Холкомб "Уряд за контрактом" (переклад Т. Монтян
Роберт Нельсон “Колективна приватна власність на житло в США: соціальна революція в місцевому самоврядуванні” (переклад Т.М.)
Елінор Остром "Керування спільним" (переклад Т.М.)
Тепла - нет, "электроприборы" - от чайника до обогревателя - включать нельзя (иначе не станет еще и света), горячей воды ТОЖЕ НЕТ (у меня, правда, последний этаж, регулярны проблемы с напором, очень хочется верить - соседей сия чаша миновала)! За окном - минус 15, в квартире температуру не измеряла, но стекла изнутри разукрашены наледью - за день дом порядком остыл. У меня еще и торцевая квартира - ветренная сторона. Словом, полный комплект! Ах, нет, пардон, уже вторые сутки отказывает вай-фай, что с ним сталось - ума не приложу (дома приходится обходиться мобильным интернетом). Не думаю, что последнее связано с вышеперечисленными катаклизмами, но досаждает не меньше. Итак, что за дикое стечение обстоятельств??… (далі дофіга тексту
Наступним став Мустафа Наєм, в якого виникли проблеми із ліфтом:
В моем доме 17 этажей и уже пять (!!) дней в подъезде не работает ни один лифт. Жизнь в доме протекает в режиме блокады: старики и дети выше 7-10 этажа сидят в квартирах уже по трое суток, остальные без лишнего повода стараются на улицу вообще не выходить. Продукты заказывают оптом и по очереди - друг другу по этажу.
Народ в легкой панике. Работники ЖЭКа говорят, что Новый год мы встретим без лифтов и надежда только на Рождество Христово. А сегодня утром на лестничной площадке одна престарелая соседка, едва пересиливая одышку, выпалила мне в лицо: «Знаешь, а при Сталине такого бы не было». Я не знаю, как было при Иосифе Виссарионовиче, но, кажется, работники коммунальных служб нашего района эффективно практикуют light версию голодомора и репрессий в отдельно взятом доме.
P.S. И депутата своего у нас нет. Потому как живем мы в злополучном 223-м округе.
У Фейсбуці я зловтішався: люди, які із розумним обличчям розповідають нам про розклади у великій політиці, навчають як треба жити і "обустраівать Русь" проявляють тотальну нездатність навести порядок у власному будинку. Мало того, вони ще привселюдно розписуються у своєму лузерстві. Що їм, як найбільш просвіщьоним верствам населення, заважало створити ОСББ, яке б успішно керувало їхнім будинком?
Чому депутат, вартість послуг якого коштує на місяць 37 тис грн (17 тис з/п + 20 тис. помічники і це без врахувань інших витрат) повинен бігати і ремонтувати ліфти невмілим мешканцям? Хіба не його призначення писати законопроекти?
Відповідь на запитання "чому ми хріново живемо" полягає у недієздатності людей зрозуміти істотні причини їхніх проблем і відповідно знайти правильне тому рішення. Тут ні до чого "злочинна влада", "тиск Росії", "жиди" або прочая "мразь". Сутність проблеми полягає у невмінні керувати власним будинком. Якщо ти не можеш в себе навести лад, то що тоді казати про країну загалом?
Півроку тому я написав статтю "Хочеш ідеальну владу - створи у власному будинку ОСББ", суть якої зводиться до того, що ОСББ - це тої приклад, на якому кожен навчиться керувати спільним майном на найнижчому рівні. Згодом люди зможуть брати відповідальність за більшу територію, ніж своя вулиця. Власне про це говорить вже багато років Тетяна Монтян (на жаль, мало хто її слухає).
Коли люди навчаться спільно керувати власними будинками, тоді вони почнуть поступово еволюціонувати до більш складних форм об'єднань: декілька будинків вже “контролюватимуть вулицю”, далі - на рівні району, міста, області та країни.
Американський науковець Роберт Нельсон з Університету Меріленда у дослідженні “Колективна приватна власність на житло в США: соціальна революція в місцевому самоврядуванні” детально описав цей процес еволюції: завдяки гнучкості управлінських механізмів, приватні сусідські об’єднань поступово перебирають на себе функції муніципалітетів, бо краще розпоряджаються та доглядають за підконтрольною їм територією.
В типовому сусідському об'єднані жителі колективно можуть контролювати колір будинків, розташування огорож і чагарників, паркування транспортних засобів, розміщення телевізійних антен і приймачів, дизайн нових дахів, тобто - практично будь-які зовнішні риси фізичних об’єктів. Колективний контроль може поширюватися на різні сфери соціальної поведінки - включно з гучною музикою або опівнічними вечірками.
Сусідські об’єднання провадять сервіси, які стежать за безпекою (досягається за допомогою внутрішніх патрулів); налагоджуються автобусні перевезення, догляд за дітьми, дитячі садки, медичні заклади та місцеві друковані видання. Таким чином, за останню чверть двадцятого століття зростання приватних сусідських об’єднань було провідною формою «приватизації влади» в США на будь-якому рівні.
І, мабуть, найголовніше: сусідські об’єднання не лише пропонують гнучкість у розробці інноваційних механізмів місцевого управління, але й дають “відчуття плеча” - тієї спільності, коли сусіди стоять одне за одного горою.
Отже, немає іншого ідеального способу навчити людей бути господарями у власному будинку, вулиці, місті, країні, ніж надати можливість керувати спільним майном через певний механізм. У випадку України, для багатоквартирних будинків це ОСББ - однак, світова практика знає й інші механізми. Засвоївши такі механізми, ми нарешті навчимося обирати представників до влади не за мовною, ідеологічною або історичною ознаками, а виключно за професійними здібностями: вмінням побудувати дорогу, налагодити водопостачання, оперативно вирішувати кризові ситуації.
Для тих, хто не хоче жити у лайні - як в масштабах будинку, так і в масштабах країни - раджу прочитати ці пару статей і одну монографію. Думаю після цього стане зрозумілим вся сутність і глибина системних проблем в державі + як їх треба вирішувати:
Лікбез:
Дональд Дж. Будро і Рендалл Дж. Холкомб "Уряд за контрактом" (переклад Т. Монтян
Роберт Нельсон “Колективна приватна власність на житло в США: соціальна революція в місцевому самоврядуванні” (переклад Т.М.)
Елінор Остром "Керування спільним" (переклад Т.М.)