Ну от, нова колоночка для "Українського тижня" Як підтверджують свіжі дослідження західних аналітиків, наявність нафтогазових ресурсів робить ведмежу послугу країнам-власницям. Переважна більшість користується авторитарними методами управління, а про демократію заходить мова лише у тих випадках, коли наступає криза.
Згідно із висновками аналітиків фінансової компанії Citigroup, завдяки нафтодоларам у всіх країн-нафтоекспортерів хороші макропоказники: стрімке зростання доларового ВВП, профіцит бюджету і рахунку поточних операцій. Високі ціни на нафту сприяють споживчого буму та зростання добробуту у цих державах.
Проте крім матеріальних вигод є серйозні політичні недоліки володіння “чорним” золотом. Нафтокраїни мають авторитарні режими. У висновках Citigroup йдеться про те, що нафтове багатство зазвичай супроводжується політичною корозією і втратою зв'язків між правителями і суспільством, оскільки основний дохід держава отримує не від внутрішніх податків, а з-за кордону - за рахунок продажу нафти та інвестування нафтодоходів.
Автори дослідження провели кореляцію з індексом політичної свободи неурядової міжнародної організації Freedom House і прийшли до висновку: чим вище частка експорту вуглеводнів у ВВП, тим гірше з політичними правами і громадянськими свободами.
Керівництво держав з великими запасами нафти переважно зацікавлені у слабких інститутах, щоб уникнути обмежень власної свободи дій. Всередині нафтодержав еліти борються за свій шматок здобичі, замість того щоб рівномірно перерозподіляти отримані надприбутки до інших галузей. Замість цього уряди страждають витратними «мегапроект століття» і високими витратами на оборону.
Серед переліку нафтокраїн - Росія, Кувейт, Нігерія, Саудівська Аравія тощо - лише Норвегія є винятком: вона стала розвиненою і достатньо багатою країною з сильними інститутами раніше, ніж увійшла до переліку великих нафтоекспортерів. Для інших же країн «ресурсне прокляття» пов'язано з тим, що вони намагаються будувати інститути, коли розбагатіють.
Норвегія також єдина країна-нафтоекспортерів, вміє зводити баланс бюджету без нафтодоходів. Крім Норвегії, більшість держав збільшують залежність від нафти, і після кризи 2008 року вона тільки зросла. Наприклад, у 2005 році для збалансованого бюджету Саудівської Аравії вистачало трохи більше $ 30/бар., Зараз - майже $ 80; Кувейту - $ 25 і майже $ 90 відповідно; Росії - $ 20 і $ 117.
Можливі кризи авторитарних режимів невід'ємно пов'язані із цінами на нафту - падіння призводить до втрати легітимності режимів. За оцінками Citigroup, ціни на нафту залишаться високими в найближчі 2-3 роки, після чого знизяться до $ 80-90 (у реальному вираженні) до 2020 року. Для більшості країн такий рівень досить комфортний. Виняток - Казахстан, Росія і Нігерія: критичний для стабільності їх економік рівень - $ 60, $ 80 і $ 85/бар. відповідно.
Читати весь текст