(no subject)
попрацювавши на шести різних телеканалах я сьогодні умудрилась мати першу в житті справжню cпівбесіду і... з тріском її провалити. невиспана з ранкової зміни розказувала щось не дуже переконливо, погоджувалася і посміхалася. як на кандидатському екзамені з філософії. всі ми там один одному посміхались. на трійку.
тепер сиджу і розказую собі, яке я уйобіще. це дуже веселе заняття, давно практикую. я навіть не впевнена, що я хочу ту роботу. але все одно уйобіще. тому що не уйобіще має подобатись всім, як сто баксів. і не уйобище не буде почувати себе уйобіщем за першої ліпшої нагоди. якесь замкнуте коло.
***
не вистачає красивих слів так гостро, що я іноді прошу її, напиши, а?
тексти не зачіпають, тексти не викликають бажання писати так само, а значить все, що я читаю - повна фігня. ця повна фігня намагається навчити мене жити, але натомість я почуваюсь тільки ще більшим уйобіщем: диви, як у них все класно вийшло, вони можуть про це розказати! а ти...
мені ніби й хочеться іноді послухати цих натхненних мандрівників, які не ходять на роботу з двома вихідними на тиждень і звалить в якийсь катманду чи на крайняк тайланди-балі-в"єтнами, але я так не напишу. хочеться з розумним виразом обличчя розказувати "дєвачкі, кожен вечір робіть масочку з авокадо і через тиждень ви не впізнаєте свого волосся", але це буду не я.
***
ще тут мав бути пост про відпустку, але не вийде. мозок фіксував сонце, тепло, хвилі і карнавали, але не емоції. так ніби мною вже пообідав якийсь накх, поки я нила в громадських місцях. і всьо. залишається сподіватися, що він зіжрав не все.
***
і ще умудрилась сісти на окуляри і зламати оправу. а без окулярів я кротик
тепер сиджу і розказую собі, яке я уйобіще. це дуже веселе заняття, давно практикую. я навіть не впевнена, що я хочу ту роботу. але все одно уйобіще. тому що не уйобіще має подобатись всім, як сто баксів. і не уйобище не буде почувати себе уйобіщем за першої ліпшої нагоди. якесь замкнуте коло.
***
не вистачає красивих слів так гостро, що я іноді прошу її, напиши, а?
тексти не зачіпають, тексти не викликають бажання писати так само, а значить все, що я читаю - повна фігня. ця повна фігня намагається навчити мене жити, але натомість я почуваюсь тільки ще більшим уйобіщем: диви, як у них все класно вийшло, вони можуть про це розказати! а ти...
мені ніби й хочеться іноді послухати цих натхненних мандрівників, які не ходять на роботу з двома вихідними на тиждень і звалить в якийсь катманду чи на крайняк тайланди-балі-в"єтнами, але я так не напишу. хочеться з розумним виразом обличчя розказувати "дєвачкі, кожен вечір робіть масочку з авокадо і через тиждень ви не впізнаєте свого волосся", але це буду не я.
***
ще тут мав бути пост про відпустку, але не вийде. мозок фіксував сонце, тепло, хвилі і карнавали, але не емоції. так ніби мною вже пообідав якийсь накх, поки я нила в громадських місцях. і всьо. залишається сподіватися, що він зіжрав не все.
***
і ще умудрилась сісти на окуляри і зламати оправу. а без окулярів я кротик