*про сни жахів*
з нами завжди стається те, чого ми найменше чекаємо. про що б ніколи не подумали. тому я часто думаю про всяку фігню. але всієї фігні все одно не придумаєш.
кілька років тому мені часто снилась війна. я досі це згадую через те що страх був як справжній, дуже об"ємний і паралізуючий. доводилось тікати, ховатись, відчувати себе безпомічною, а світ - нераціонально-злим.
війна перестала снитися, коли з якоїсь радості в мені з"явились сили перестати бути безпомічною.
тепер ці довбані сни стали реальністю. на війну "з іншого боку планети" я надивилась на роботі, і майже ніколи це не було страшно. я думала, це у них там, в імпульсивних арабів, може бути війна, а ми тут будемо, разом з червоним хрестом, рахувати ЇХНІХ жертв. тільки тепер мені потрібно повертатись на цей "інший бік". і він ніякий не інший, а мій. цікаво, як починати нове життя у зоні військових дій? тому що коли це все починалось, я планувала купу речей на "коли закінчиться, бо зараз не час". забуваю їх по-троху, щоб не чекати.
поки не повернулась, тікати й ховатись доводиться в себе в голові. це забирає стільки сил, що решти вистачає тільки на те аби відчувати все паралізовано-непотрібною, прокидатись і засинати, і бачити інші сни жахів.
кілька років тому мені часто снилась війна. я досі це згадую через те що страх був як справжній, дуже об"ємний і паралізуючий. доводилось тікати, ховатись, відчувати себе безпомічною, а світ - нераціонально-злим.
війна перестала снитися, коли з якоїсь радості в мені з"явились сили перестати бути безпомічною.
тепер ці довбані сни стали реальністю. на війну "з іншого боку планети" я надивилась на роботі, і майже ніколи це не було страшно. я думала, це у них там, в імпульсивних арабів, може бути війна, а ми тут будемо, разом з червоним хрестом, рахувати ЇХНІХ жертв. тільки тепер мені потрібно повертатись на цей "інший бік". і він ніякий не інший, а мій. цікаво, як починати нове життя у зоні військових дій? тому що коли це все починалось, я планувала купу речей на "коли закінчиться, бо зараз не час". забуваю їх по-троху, щоб не чекати.
поки не повернулась, тікати й ховатись доводиться в себе в голові. це забирає стільки сил, що решти вистачає тільки на те аби відчувати все паралізовано-непотрібною, прокидатись і засинати, і бачити інші сни жахів.