Dec 15, 2012 16:58
1) правильні літери вперто не хочуть траплятись під пальці. мам, да, тепер я нию. бо мені от до сліз страшно, що так вже давно і так буде завжди. чиновники, хами і ножі відходять на другий план перед страхом захлинутися у несказаних словах. не мати чого сказати. а потім не мати кому сказати.
2) я люблю спонтанні зустрічі, вигадувати початки історій, ніколи не добиратись до хепі-ендів і тікати на громадському транспорті.
3) процес ламання себе в закритому просторі проходить повільно і постійно переривається.
п.с. у всіх моїх правильних людей є щось/хтось крім мене. мені треба правильних-правильних книжок. єсть чьо?
п.п.с. дада, нічого не міняється і я так само чекаю, що щось зміниться, треба тільки пережити "тут і зараз"
самотність,
хвора,
розуміти не обов"язково