Bo ja śpiewam dziś dla Ciebie, żebyś czula się jak w niebie

[jaroguara]

Вчора мій любімий науковий керівник згріб мене і другу свою докторку в охапку і повіз нас у містечко Susiec, посудіть відбірковий тур для загальнопольського хвестівалю фольклорних ансамблів. Я на цьому ділі надто не знаюся, хоча, пєсні поорать можу під настрій, тому я радше масовку створювала. Розважатися я почала тоді, коли зрозуміла, що перша ж пісня щось мені до болю нагадує. Помугикавши собі під ніс мене осяйнуло: "Панна Францішка!". Але доки я витягла телефон то діло записати, пісня закінчилась. Шкода, але тепер я мала чим бавитися. У озвученому репертуарі прозвучали мелодичні варації на тему: "Місяць на небі...", "Чорні очка як терен", "Ой під вишнею", і даже "Орльонок", який "взлєті више солнца". Загалом же, репертуар переважно складався із досить пізніх текстів, напр, про блядь дєвочку, яка кинула папу і погнала у Варшаву швендяти по балам і рукам. Тобто ініціативи багато, але не вистачає їм свідомості, аби відрізнити древню автентику і народне від "стало народним". Тому от такої колоритної малодики і символіки було дуже мало (до слова, польська "Подолянка" -- жутко печальна балада про сестру, яка отруїла брата заради коханця, і загальноєвропейський мотив сестри-отруйниці в Польші через це саме так і називається - подолянка). Але, як кажуть тут, головне -- бажання, а втілення то вже інше питання. Адже народ старається, і біс із тим, що від цього тріщать барабанні перетинки. При чому у кожному вусі з окремою частотою вібрацій, бо ансамбль не зіспіваний... Але завдяки ним воно хоч якось зберігається, і то вже добре. Найбільше вразило, що вони переважно вистроюються лінійкою і співають які шкільний хор. При цьому на голоси пісня не розкладається, для мене це взагалі щось дивнюче.Але після всього цього діла дорогой шеф каже -- Ну шо, дєвочки, гулять? А там рекреаційна зона, річка, водоспадіки... Ну і повів він нас гулять :) Оскільки фотіка ніхто не брав, бавилися телефонами:

  

А це на фоні свого любімого керівника:


Керівник, як завжди кросавчєг.
Погуляли ми ото ліском, а потім шеф: -- Ну шо, дєвочки? Куда далі гулять їдем? Врешті-решт поїхали ми ще лісами-полями у містечко Красногруд, де він зводив нас у місцевий музей, мілєнький костел (чесне слово, останнім часом я на церкви дивлюся виключно як на твори мистецтва... мабуть, це погано) і чудесну капличку, збудовану на чудодійному джерелі. Оскільки я в чудеса вірю, то будем чекати. Сподіваюся, це не буде неприємний непорочний сюрприз. Одним словом, дитя асфальту пісяло кіпятком від захвату, що навколо ліси, або веселенькі жовті поля із квітучим ріпаком, а обабіч дорогі квітнуть рядами яблуні -- виявляється, це стара традиція обсаджувати дороги фруктовими деревами. Потім я подумала і вирішила, що раз неділя була така чудова, то ну його нафіг роботу і пішла з подружкою на піво. Вот. Тому мене вчора і не було весь день...