Спеціалісти VS Генералісти
Не так давно на якомусь із сайтів нашої обширної всесвітньої мережі випадково наткнувся на твердження, що вузькі спеціалісти - це відстій. Мовляв - дорогу молодому поколінню генералістів!!! Треба вміти все: і вірші писати, і у компах розбиратися, і картини малювати, і ракети будувати, і сантехніку у домі лагодити, і консалтингом займатися, і фізичні формули відкривати, і на роликах кататися, і маркетингові дослідження проводити, і програмувати, і екзотичні блюда готувати... та ще багато чого іншого. І от, на тлі всього цього багатоманіття, давайте спробуємо помислити серйозно. Чи може людина стати справжнім генералістом? Чи не стане таке рішення вироком, який перетворить її на особу, яка насправді нічого і ні в чому не розуміє і не вміє?..
Але що робити, якщо вам окрім написання статей та гри на гітарі подобається достобіса інших цікавих речей? Ну, скажімо, програмувати або вишивати хрестиком. Чи означає це, що вам слід із усіх захоплень вибрати одне (найбільш цікаве) і відмовитися від решти? Адже на все часу все-рівно не вистачить. Розриватимешся на частини, не знаючи, чим себе зайняти.
Або візьмешся читати про премудрості CorelDraw і пропустиш свою улюблену передачу про розмноження тушканчиків (а саме тушканчиків ти і мріяв розводити все життя). А ось і висновок: генералістам постійно слід іти на компроміси, намагаючись якимось дивним чином поєднати кілька сфер своєї діяльності.
Проте, судячи з усього, "чистим" спеціалістам також не солодко. Адже вони вимушені обмежуватися тільки однією сферою діяльності. А отже - взявся за тушканчиків - забудь про морських свинок.
Чи може схилитися до дуалістичної моделі, яка сповідується усім людством: бути професійним спеціалістом (чим заробляти собі на життя), а при цьому відшукати улюблене хоббі, на яке постійно не вистачатиме часу через професійну діяльність? А від того воно ставатиме ще більш бажаним... Але ж не хочеться йти на компроміси із консервативною банальною логікою.
А ви любі френди, що думаєте про феномен спеціалізації/генералізації? Можливо все-таки існує вихід?
Але що робити, якщо вам окрім написання статей та гри на гітарі подобається достобіса інших цікавих речей? Ну, скажімо, програмувати або вишивати хрестиком. Чи означає це, що вам слід із усіх захоплень вибрати одне (найбільш цікаве) і відмовитися від решти? Адже на все часу все-рівно не вистачить. Розриватимешся на частини, не знаючи, чим себе зайняти.
Або візьмешся читати про премудрості CorelDraw і пропустиш свою улюблену передачу про розмноження тушканчиків (а саме тушканчиків ти і мріяв розводити все життя). А ось і висновок: генералістам постійно слід іти на компроміси, намагаючись якимось дивним чином поєднати кілька сфер своєї діяльності.
Проте, судячи з усього, "чистим" спеціалістам також не солодко. Адже вони вимушені обмежуватися тільки однією сферою діяльності. А отже - взявся за тушканчиків - забудь про морських свинок.
Чи може схилитися до дуалістичної моделі, яка сповідується усім людством: бути професійним спеціалістом (чим заробляти собі на життя), а при цьому відшукати улюблене хоббі, на яке постійно не вистачатиме часу через професійну діяльність? А від того воно ставатиме ще більш бажаним... Але ж не хочеться йти на компроміси із консервативною банальною логікою.
А ви любі френди, що думаєте про феномен спеціалізації/генералізації? Можливо все-таки існує вихід?