Скільки вже спостерігаю крізь шпаринку за великими людьми нашого і давнішого часу (науковці переважно) . Смішна у них тенденція - містична, я сказала б, - "вступати у діалог" (слова одного з них) зі своїми попередниками. Порпатися у чужих, вивішених на балконі шкарпетках, і казати: "Ні, зле він то повісив, абсолююютно неправильно". При тому, шо той цілий Він уже помер, тому й діалогу ніякого не вийде, навіть не заперечить, бідолага.
Якось років 2-3 тому на релігієзнавство (одна з моїх коронних заморочок) писала я реферат по "Золотій гілці" Дж.Фрезера (чи краще Фрейзера, шоб не плутати з техн.пристроєм). Цікавий твір, та й повно його перекладів у неті, хоча б на Psylib.org.ua. Реферат мені вдався, хвалюся, бо тема зацікавила - походження релігії, ритуалів з антропологічної точки зору. І от, кілька днів тому шановного Фрейзера один не менш шанований мною доцент обізвав Джоном та ше й довго розказував на хлопський розум про вчення того шотландця... Соромно за прахвєсара...
Просто таки вчора напорююся в неті на статтю австрійця Вітгенштейна - "одного з найвидатніших вчених 20 століття" (за словами іншого шанованого мною професора). Стаття не маленька, але мене зацікавила ;) :
"ЗАМЕТКИ О «ЗОЛОТОЙ ВЕТВИ» Дж. ФРЭЗЕРА" . І тут на бідаку лиють бруд. Правда, по-науковому, шо само по собі не так вже й неприємно.
Frazer, James George (1854-1941) Wittgenstein, Ludwig Josef Johann (1889-1951)
фоти С Енциклопедії "Кругосвет" і "Вікіпедії"