З Днем незалежності!
Я вперше за довгий час "святкую" цей день вдома, а не на картоплі.
Сидіння за ПК протягом останніх днів дається взнаки - я досить втомилась...
На параді по зомбоящику так хотілось роздивитися "ластівочку" Ан-148, а її показали тільки на кілька секунд.
Проте, потім було чутно, як літаки летіли у Гостомель (за Святошино, аеродром з-ду "Авіант"), і десь у пасмурному небі гули-гули.
За останні декілька тижнів (чи це "результат" візиту Святійшого Патріарха Кирила? чи щось інше "десь у повітрі") - ще поки що невиразно - але вже відчутно для мене самої, змінилися мої погляди на деякі суспільно-політичні питання.
У мене багато "образ" - чи скоріше нерозуміння - щодо класичної української літератури, яку я вивчала в школі.
Також я зрозуміла, що зовсім не знаю історії, і ніякі підручники мені не допоможуть - бо треба, щоб зрозуміти історію України (та сусідніх держав), вивчати її на рівні кандидата історичних наук (що поки що неможливо).
Крім того, я хотіла би, щоб українська мова більше "звучала" в Церкві. Я не про скасування церковно-слов'янської (хоч і не поділяю "радикально-ортодоксальних" точок зору щодо виключної сакраментальності останньої).
Наприклад, у нас на курсах в Лаврі тільки 3 викладачі (за 3 роки!!!) викладали українською мовою. І з них - лише один священик, інші - дві молоді жінки, фах та освіта яких - філологічні.
П.С. У мене є вишивана сорочка, виробництво якої датується початком ХХ ст. (Чомусь купити таку сорочку у певний момент часу - понад 3 роки тому - випало дешевше, чим купляти сучасну стилізацію). Сорочка потребує деякої "підгонки по фігурі" - і поки ще не вдівана.
Сподіваюся, через рік я зможу сказати, що я:
- більше дізналася про історію своєї Батьківщини;
- більше подорожувала її дорогами;
- більше прочитала дійсно цінних для мене українських книжок;
- більше почула якісної української музики;
- більше спілкувалася рідною мовою (яку я знаю не гірше російської, і вільно володію);
- хоча б раз - просто так - наділа вишиванку, яка в мене є.
Сидіння за ПК протягом останніх днів дається взнаки - я досить втомилась...
На параді по зомбоящику так хотілось роздивитися "ластівочку" Ан-148, а її показали тільки на кілька секунд.
Проте, потім було чутно, як літаки летіли у Гостомель (за Святошино, аеродром з-ду "Авіант"), і десь у пасмурному небі гули-гули.
За останні декілька тижнів (чи це "результат" візиту Святійшого Патріарха Кирила? чи щось інше "десь у повітрі") - ще поки що невиразно - але вже відчутно для мене самої, змінилися мої погляди на деякі суспільно-політичні питання.
У мене багато "образ" - чи скоріше нерозуміння - щодо класичної української літератури, яку я вивчала в школі.
Також я зрозуміла, що зовсім не знаю історії, і ніякі підручники мені не допоможуть - бо треба, щоб зрозуміти історію України (та сусідніх держав), вивчати її на рівні кандидата історичних наук (що поки що неможливо).
Крім того, я хотіла би, щоб українська мова більше "звучала" в Церкві. Я не про скасування церковно-слов'янської (хоч і не поділяю "радикально-ортодоксальних" точок зору щодо виключної сакраментальності останньої).
Наприклад, у нас на курсах в Лаврі тільки 3 викладачі (за 3 роки!!!) викладали українською мовою. І з них - лише один священик, інші - дві молоді жінки, фах та освіта яких - філологічні.
П.С. У мене є вишивана сорочка, виробництво якої датується початком ХХ ст. (Чомусь купити таку сорочку у певний момент часу - понад 3 роки тому - випало дешевше, чим купляти сучасну стилізацію). Сорочка потребує деякої "підгонки по фігурі" - і поки ще не вдівана.
Сподіваюся, через рік я зможу сказати, що я:
- більше дізналася про історію своєї Батьківщини;
- більше подорожувала її дорогами;
- більше прочитала дійсно цінних для мене українських книжок;
- більше почула якісної української музики;
- більше спілкувалася рідною мовою (яку я знаю не гірше російської, і вільно володію);
- хоча б раз - просто так - наділа вишиванку, яка в мене є.