Біблія | "О жінко, твоя віра велика!", або Чи хананеяни - собаки? (Матвія 15:21-28)
Цей епізод зазвичай викликає сильні емоції в тих, хто вивчає або просто читає Біблію. Я ще пам'ятаю свої почуття, коли я вперше прочитав Матвія 15:21-28...
Подивімось, що сталося того дня у фінікійськіх землях...
21 І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські.
"Звідти" - себто, із землі генісаретської (Мт. 14:34).
"Землі тирські та сидонські" - західна північ Ханаану, Фінікія.
22 І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!
Слід звернути увагу, що жінка, хоч і бувши язичницею, звертається до Ісуса як до Сина Давидова. Це було б неможливо без хоча б поверхневого знайомства із Святим Письмом (див. Іс. 11:1, 2 Сам. 7:12-16).
Крім цього, вона називає його Господом.
Віра жінки базувалася на знанні та повазі до Бога.
23 А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами!
"Він не сказав ані слова..." Не хотів допомогти, або? Або хотів перевірити міцність віри... Дивимось далі.
24 А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...
Так, дійсно, Месія спочатку прийшов до народа, який був обраним для служіння Богові.
Хананеяни ще декілька століть тому переповнили чашу терпіння Господа, сотнями років чинивши переступи (зокрема, приносячи дітей в жертву своїм "богам"). Деякі з них залишили Ханаан, почувши про те, що Господь веде туди свій народ, але найзапекліші залишилися.
Їх Господь повелів знищити; це був судовий вирок, але виконавці вироку - народ Божий - поставилися до нього легковажно, залишивши в сусідах язичницькій народ, через який потім неодноразово і сам народ Ізраїля впадав до язичництва.
Це була вже друга відповідь Ісуса - першою було мовчання. Але жінка знала, що тільки Він може допомогти, тому вела своєї далі --
25 А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені!
Вона мовчки визнала правоту Спасителя, але, очевидно, здогадувалася, що благодать - від Ісуса, і ще - Його благодать - для всіх.
(Рим. 3:29 - "Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган").
26 А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...
"Щенята" - це слово не мало образливих конотацій, і український переклад (Огієнка) зберіг цей нюанс. Мова йшла про пріоритети, але жінка, усвідомлюючи, що хліб отримають всі, вирішила - чому б не вона і чому б не саме зараз?
27 Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів.
Жінка, хоч і була у відчаї - пам'ятаймо, вона просила не за себе, а за доньку! - не втратила розуму та дотепності, - це видно з її відповіді. Вона розуміла, що їй вистачить і "крихти" благодаті від Господа...
(Доречі, вона, можливо, розуміла й те, що благодать - це дар, на який ми не заслуговуємо.)
28 Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.
Випробування віри скінчилося - Ісус пересвідчився в тому, що жінка не просто звернулася до Нього як до перехожого чарівника (яких, мабуть, мандрувало тими шляхами чимало); жінка зверталася до Нього, як до Господа - Саме Того Господа, Який створив світ, Саме Того Господа, якого її народ гнівив своїми ділами, порушуючи Його закони та волю, Саме Того Бога, Який один тільки й міг допомогти їй...
Зауважте, що жінка не просто вірила. Ця віра спонукала її до певних дій:
1) вона знайшла Господа;
2) вона наполегливо переслідувала Його;
3) вона благала до Нього;
4) вона, звертаючись до Нього, наводила вагомі та виважені аргументи.
Небагато людей дістали так засвідчення від Господа, як ця жінка: "О жінко, твоя віра велика!".
Аби наша віра була дійсно великою, нам слід бути знаючими, шанобливими та наполегливими.
ЗІ. Це написано експромтом, тому можливі помилки - помилки друку та ін.. Коментуйте - виправлюся. Є питання - із задоволенням відповім.