Байдужість?
Говорила мені вона про байдужість мою, про пиху мою. Про вірш "Перехожа".
Розкажу дещо про історію створення цього вірша.
Одного літнього вечора, коли задуха і пил робили кожен вдих важким і неприємним, я зустріла на вулиці Сумській сумну дівчину. Вона була неймовірно гарна і вродлива, але, вочевидь, їй було дуже зле: тонкі аристократичні риси обличчя спотворювалися час від часу гірким гримасами від плачу, світло-блакитні великі очі були почервоніли і затуманилися слізьми, які капали на запилену дорогу. Пшеничне волосся потьмяніло від бруду і позлипалося у кошлатій косі. Тонкі довгі пальці стискали потерту картату, вочевидь важку, пластикову торбу. Така тендітна, така беззахисна дівчина, і така сумна. Хто вона? Звідки? Може, вона приїхала сюди у пошуках кращої долі, а місто стало натомість тиснути на неї, як стіни холодної могили? А може, вона народилася тут, так само як і я?
Я пішла за нею. Почасти з цікавості, а здебільшого - механічно. Вона часто зупинялася, аби втерти хусткою носа і відкашлятися. Потім важко сіла в автобус і поїхала. Куди? Додому? А може деінде. Так захотілося її втішити, але я цього не зробила. Може й даремно, а може вчинила правильно, не втручаючись у чуже життя. Я проводжала її поглядом, і самій стало якось моторошно від того, що така краса під таким шаром бруду і болю.
Одна поважна пані, прочитавши цього вірша сказала мені: "Вона стомлена, хвора, їй гидко жити, хто ж її назве красунею? Та від неї відсахнеться випадковий перехожий, ще й плюне услід! Яка ж тут може бути краса?"
І ось тут мені стало справді моторошно! Значить люди вбачають тільки лиск? Шик? Коли людина пахне дорогими парфумами, чиста, здорова, щаслива - тоді вона красива? А коли втомлюється і хворіє - на неї треба плювати! Я не хочу жити на цій планеті, якщо це дійсно так.