Зима прийшла за розкладом
Несподіванки. Їх так люблять діти і місцева влада. Зима прийшла цього року за людським розкладом, не за власним. Сором'язливо постукавши у двері і зачинені вікна короткочасним снігом, зима стукнула об землю цієї ж ночі морозяним посохом. Дванадцять градусів нижче нуля за шкалою Цельсія. Умить калюжі стали хрумкими, як льодяники, відсутність асфальту у потрібних місцях стала менш помітною, черги на теплі автобуси стали довшими, а сонячні ранки тужливішими.
Є Якась невимовна туга, сповнена патетичним шармом, у зимових ранках. Місто, як намальоване: застигле, порожнувате, сонне і роздратоване, але небо...
..небо таке блакитне, таке безмежне,
Але гомін дерев - скрип і прокльони старої тополі, суворе рипіння міцного дуба, жалісий шепіт вербички, якій ніколи не судилося купати у воді свої коси.
Але жадібний подих вітру, який ніяк не нап'ється цим свіжим морозом, ніяк не набавиться усміхненими обличчями дітей, райдужним сміхом дівчат, малюючи кожному на щоках свіжий рум'янець кольору світанкового неба.
Але все це попри всю свою суєтну радість має тонкий шар меланхолії, тієї невловимої млосності, яка буває тільки морозними ранками, і у вихідний день. Коли ти прокидаєшся, нікуди не поспішаєш, а світ неквапно вслухається разом з тобою в шум у жилах і батареях опалення. Коли вода крапле на кухні, а сльози стікають по скронях солоними цівками, заповзають у вуха і думки. І тільки хмари повзуть велетенськими засніженими равликами у простір...
Є Якась невимовна туга, сповнена патетичним шармом, у зимових ранках. Місто, як намальоване: застигле, порожнувате, сонне і роздратоване, але небо...
..небо таке блакитне, таке безмежне,
Але гомін дерев - скрип і прокльони старої тополі, суворе рипіння міцного дуба, жалісий шепіт вербички, якій ніколи не судилося купати у воді свої коси.
Але жадібний подих вітру, який ніяк не нап'ється цим свіжим морозом, ніяк не набавиться усміхненими обличчями дітей, райдужним сміхом дівчат, малюючи кожному на щоках свіжий рум'янець кольору світанкового неба.
Але все це попри всю свою суєтну радість має тонкий шар меланхолії, тієї невловимої млосності, яка буває тільки морозними ранками, і у вихідний день. Коли ти прокидаєшся, нікуди не поспішаєш, а світ неквапно вслухається разом з тобою в шум у жилах і батареях опалення. Коли вода крапле на кухні, а сльози стікають по скронях солоними цівками, заповзають у вуха і думки. І тільки хмари повзуть велетенськими засніженими равликами у простір...