Вечірня кава
У сонному небі згасає день, затягнутий хмарами осені, кошлатими й солодкими. Чисті клапті міста в сутінковій паволоці брудного рожево-сірого кольору. У повітрі димно і тепло. Пахне смаженим >або горілим каштановим листям, і я іду вздовж, а потім повертаю впоперек проспекту, крокуючи по мережаному килиму, що вкриває свіжий асфальт, який так пахне смолою. Запах траси, разок ліхтарів, що біжить у далечінь до самого мосту, а за ним... У мене паморочиться в голові, я купую філіжанку кислуватої кави і продовжую шлях. Пахне смаженим або горілим м'ясом із кольорового ресторану, у який, чомусь, навіть не хочеться зазирати. У теплому небі згасає вечір, одягнений у прикраси міста з відразливим несмаком. Стає все тихіше, кави в паперовій склянці - все менше, а гіркий присмак змінюєтья на солодкий. Звертаю з проспекту на вулицю, крокую попід жовтогарячими кленами. Беззвучні автоматні черги автомобільних фар вистрілюють мені в очі, і я розчиняюся у світлі галогену.