. про дощ
У вас є парасоля? Ну, та що її столична інтелігенція ніжно кличе зонтіком… Є? А в мене немає… Бо я не вмію її носити ані в розгорнутому, ані в складеному вигляді. Вона мене муляє й заважає жити. Останнє твердження, до речі, стосується усіх парасоль світу. Звісно, окрім тих, що їх носять над президентами, а також тих, що їх тягають англіцькі сери, пери й лорди… їхні парасолі мені до дупи. Нє, ви хоч не подумайте, що вони такі маленькі… Їх просто високо носять… А от інші! От скажіть мені, якого хєра, наш народ, не вміючи нормально носити цей елемент гардеробу, купує парасолі? Повбивав би… Якось ці ідіоти, поки я сьогодні йшов на роботу, мені двічі мало око не викололи… Слава Богу, що я не марсіанин і в мене є повіки… І що цікаво, оцей пимпик на шпичці впирається мені в око, я починаю крити матом усьо що не так стоїть, а з-за парасолі вилазить здивована мармиза із вилупкуватими очима… Йому, бачте треба було на щось там праворуч подивитись і він вирішив відхилити парасолю. І що ви думаєте, я прочитав у тих очах? Та нічого нового, окрім: «Маестро, а якого, сопсна, х… ви тут лазите?»