Мавпи з «калашами»
Фото: forum.autoua.net
Цей, не вельми політкоректний вислів, спав мені на думку першим після повідомлення, що 148 нардепів від Партії регіонів, КПУ та долучена до них жменька позафракційних, уклінно просять Сейм Республіки Польща визнати події на Волині 1943-го геноцидом, вчиненим українцями. Реакція, звісно, спонтанна, але, кажуть, що саме перші враження відтак формують цілісну картину.
Хоча ці 148-ро могли й не витрачати чорнила на власні автографи під божевільною петицією. Вона просто додала промовистих штрихів до загального сприйняття двох вказаних політичних сил як антидержавних, антиукраїнських і деструктивних. Бо лише люди з хворобливою уявою могли б назвати регіоналів з комуністами українофільськими середовищами. Цього разу просто вразила одностайність і випуклість реальності: на вулиці Грушевського, під куполом українського парламенту сидить, протираючи штани і проїдаючи гроші платників податків, третина професійних колаборантів.
У світовій історії навряд чи можна знайти відповідні алюзії для порівняння із демаршем «геноцидників». Дуже складно відшукати півтори сотні буцім-то політичних діячів, які відверто і цинічно прагнуть на увесь світ принизити почуття власних виборців. Навіть постфашистська Німеччина з її гіперболізованою фобією на гітлерівське минуле не явила спільноті таких «шедеврів».
Розумію, що петиція стала реакцією на процес поміркованого порозуміння, який було наштовхнувся на політичні ігрища у польському Сенаті, однак негайно був скоригований спільною декларацією Верховного Архиєпископа УГКЦ Святослава Шевчука та первосвящеників РКЦ у Варшаві. 148-ро «нардепів» дали зрозуміти, що з-під їхніх ніг вислизає фундамент, на якому досі сяк-так базувалися міжнародні стосунки у Східній Європі, коли про все можна було домовитися кулуарно, коли приниження слабшого перетворилося у норму, коли основні тренди сприйняття України формувалися у Москві і європейських столицях, тобто поза Києвом. Той час дуже влучно охарактеризувала Оксана Пахльовська, написавши, що «страх - це єдиний - і тотальний - спадок, який Система залишила українському суспільству. Цей принизливий спадок передається з покоління в покоління. Вивітрює з людей мову. Гідність. Пам’ять. Вивітрює з людей людей… Тому керувати таким суспільством легко. І саме це суспільство може здобутися лише на одну владу: злодіїв. Циніків. І відвертих злочинців» (курсив мій - Авт.).
Але спадок системи трухлявіє. Приходить час, коли «тіні пігмеїв стають велетенськими, а це значить, що сонце при заході».
Цього разу «калаш» у кінцівках мавп не вистрелив. Його перехопили не тільки діячі церкви та інтелектуали, а й депутати польського Сейму, ба навіть колишні президенти держав-сусідів А експерт Східного інституту з університету імені Адама Міцкевича в Познані Марек Фігура дипломатично вказав ревним прихильникам чергового приниження українців: «Легко визнавати чужі злочини і вживати це для засудження своїх політичних конкурентів».
Що ж, у «геноцидників» є у запасі набої. Учора оприлюднено проект закону «Про українських праведників світу» авторства Колєсніченка. Хто б сумнівався…
Ігор Гулик
Більше читайте тут: «Жонглювання словами», «Шлях до примирення»
Мартышки с «калашами»
Это не очень политкорректное выражение пришло мне в голову первым после сообщения о том, что 148 нардепов от Партии регионов, КПУ и приобщившаяся к ним горстка внефракционных, покорнейше просят Сейм Республики Польша признать события на Волыни 1943 года геноцидом, совершенным украинцами. Реакция, конечно, спонтанная, но, говорят, что именно первые впечатления затем формируют целостную картину.
Хотя… Эти 148 могли и не тратить чернил на свои автографы под сумасшедшей петицией. Она просто добавила красноречивых штрихов к общему восприятию двух указанных политических сил как антигосударственных, антиукраинских и деструктивных. Ибо только люди с больным воображением могли бы назвать регионалов с коммунистами украинофильской средой. На этот раз просто поразило единодушие и выпуклость реальности: на улице Грушевского, под куполом украинского парламента сидит, протирая брюки и проедая деньги налогоплательщиков, треть профессиональных коллаборационистов.
В мировой истории вряд ли можно найти соответствующие аллюзии для сравнения с демаршем «геноцидников». Очень сложно найти полторы сотни вроде бы политических деятелей, откровенно и цинично стремящихся перед всем светом унизить чувства собственных избирателей. Даже постфашистськая Германия с ее гиперболизированной фобией к гитлеровскому прошлому не представила обществу таких «шедевров».
Понимаю, что петиция стала реакцией на процесс умеренного понимания, который сначала споткнулся на политических игрищах в польском Сенате, однако немедленно был скорректирован совместной декларацией Верховного Архиепископа УГКЦ Святослава Шевчука и первосвященников РКЦ в Варшаве. 148 «нардепов» дали понять, что из-под их ног ускользает фундамент, на котором до сих пор кое-как базировались международные отношения в Восточной Европе, когда обо всем можно было договориться кулуарно, когда унижение слабого стало нормой, когда основные тренды восприятия Украина формировались в Москве и европейских столицах, то есть вне Киева. То время очень метко охарактеризовала Оксана Пахлевская, написав, что «страх - единственное и тотальное наследство, которое Система оставила украинскому обществу. Это унизительное наследство передается из поколения в поколение. Выветривает из людей язык, достоинство, память. Выветривает из людей человеческое ... Поэтому управлять таким обществом легко. И именно это общество может найти силы только на одну власть: воров, циников. И откровенных преступников» (курсив мой - Авт.).
Но наследство системы прохудилось. Приходит время, когда «тени пигмеев становятся огромными, а это значит, что солнце на закате».
На этот раз «калаш» в конечностях мартышек не выстрелил. Его перехватили не только деятели церкви и интеллектуалы, но и депутаты польского Сейма, даже бывшие президенты государств-соседей. А эксперт Восточного института университета имени Адама Мицкевича в Познани Марек Фигура дипломатично указал ревностным сторонникам очередного унижения украинцев: «Легко признавать чужие преступления и использовать их для осуждения своих политических конкурентов».
Что же, в «геноцидников» у запасе есть патроны. Вчера обнародован проект закона «Об украинских праведниках мира» авторства Колесниченко. Кто бы сомневался ...
Игорь Гулык