Логіка хама
Досі не вщухають пристрасті довкола резолюції польського Сенату щодо подій на Волині 1943 року. Галицькі обласні ради ухвалюють сповнені гніву документи, натомість у самій РП уважають за потрібне або відмовчуватися, або ж користати аргументами, які не надто підходять для розмови у цивілізованому товаристві.
Узяти хоча б учорашню заяву маршалка Сенату Боґдана Борусєвіча. Людина, яка, за власним же зізнанням не голосувала за одіозний демарш, однак керується якоюсь дивною логікою: мовляв, українці теж можуть звинуватити поляків у геноциді - йдеться про напади Армії Крайової на українців у 1944 році. Ці напади були здійснені «що найгірше, на іншій території, і щодо інших українців, ніж тих, яких можна було б звинувачувати у Волинському злочині».
Недипломатичним сленгом це мало б означати: я спаплюжив ближнього, тож тепер очікуватиму від нього адекватної відповіді. Філософськи це виглядає дещо по-іншому: «Коли прагнеш помсти, одразу ж рий дві могили». Але, мабуть, для тих, хто голосував за резолюцію, високі матерії на надцятому місці…
Диявол, зазвичай, ховається у деталях. І з цього погляду важливою, як на мене, є майже фройдівська обмовка пана Борусєвіча: «що найгірше, на іншій території». Йдеться, вочевидь про етнічні українські землі, де АК влаштувала справжній терор проти українців. Це не тільки терени, які потерпіли від сумнозвісної акції «Вісла», а тепер належать до Польщі. Це землі нинішньої України, зокрема й Львівщина, де досі здригаються від згадок про наїзди «аківців».
Ще однією, не менш важливою деталлю, є така річ. Якщо вже говорити про геноцид (а пан Борусєвіч далекоглядно застерігає не зловживати цим терміном, «щоб у майбутньому не наразитися на подібні звинувачення від інших сторін»), то маємо цілком виразну ситуацію. УПА на Волині виступала як недержавна бойова одиниця. Натомість і пацифікацію 30-х років, і звірства АК, NSZ (Narodovyh Sil Zbrojnyh), ChloStry (Chlopska Straz) чинено як елемент державної політики. Ці воєнні формування діяли за чіткої координації з хоч і екзильним, але легітимним, визнаним кількома державами Антигітлерівської коаліції (за винятком СРСР) урядом Сікорского-Майского у Лондоні. Ось вам і передбачене паном Борусевічем «майбутнє»: геноцид досі трактували і трактують як «людобуйство» з подачі держави. У цьому ж, урядовому, контексті слід згадувати і про жахіття Берези-Картузької, Явожного, Єдвабного.
Чи поведеться Україна на логіку хама? Чи таку логіку толерують в Євроунії? Наразі питання зависли у повітрі. Чи не тому, що, як вважав Елі Візель, лауреат Нобелівської премії, колишній в’язень Бухенвальда, «кожне питання має у собі таку силу, якої ніколи немає жодна відповідь…»?
Ігор Гулик
P.S. І ось наслідок: "У світовій історії немає жодного випадку геноциду, зорганізованого не державою. Якщо застосовувати підходи польських політиків до знищення українських сіл Сагринь, Павлокома. Верховини та десятків, якщо не сотень, інших, то також зможемо їх кваліфікувати як «етнічні чистки з ознаками геноциду». Нагадаю, що автор терміна геноцид - всесвітньо відомий юрист Рафаель Лемкін - прикладом геноциду називав знищення польським військом українського села Завадка Морохівська. Застосування терміна «геноцид» є неприйнятним і з політичного погляду, адже заперечує дотеперішні приязні відносини між Україною та Польщею, є маніпулюванням пам'яті про минуле, породжує нові конфлікти.
Вважаємо штучне загострення дискусій довкола питань польсько-українського конфлікту, які вже отримали політичну оцінку керівництва України та Польщі у 2003 році, таким, що грає па руку Росії, де відбувається небезпечна реабілітація сталінізму, Розмови про «геноцид на Волині», між іншим, мають за мету завадити поширенню правди про Голодомор як геноцид, що забрав життя мільйонів українців.
Ми закликаємо українське суспільство дати оцінку антиукраїнським діям, що сьогодні відбуваються за межами нашої держави, а також дати належну оцінку "п'ятій колоні", якою є сьогоднішній панівний режим, якому байдужі національні інтереси. Також закликаємо належно вшановувати пам'ять українців, які загинули від різних окупаційних режимів, у тому числі польського. Зокрема, тих українців, які загинули внаслідок дій підрозділів Армії Крайової та Батальйонів Хлопських, відзначити річницю трагічних подій, пов'язаних з депортацією українців з їхніх етнічних земель у 1944-1945 роках, знищення українських сіл на теренах Холмшини, Надсяння та Лемківщини протягом 1944-1945 років".
Із заяви Львівської міської ради щодо постанови Сенату Республіки Польщі стосовно подій на Волині 1943 року
Більше читайте тут: «Шлях до примирення»
Логика хама
До сих пор не утихают страсти вокруг резолюции польского Сената относительно событий на Волыни в 1943 году. Галицкие областные советы принимают полные гнева документы, зато в самой РП считают нужным или отмалчиваться, или пользоваться аргументами, которые не слишком подходят для разговора в цивилизованном обществе.
Взять хотя бы вчерашнее заявление маршала Сената Богдана Борусевича. Человек, который, по собственному же признанию, не голосовал за одиозный демарш, руководствуется однако какой-то странной логикой: мол, украинцы тоже могут обвинить поляков в геноциде - имея в виду нападениях Армии Краевой на украинцев в 1944 году. Эти нападения были совершены «что хуже, на другой территории, и по другим украинцам, не тех, которые можно было бы обвинять в Волынском преступлении».
На дипломатичном сленге это должно означать следующее: я опорочил ближнего, и теперь точно могу ожидать от него адекватного ответа. Философски это выглядит несколько по-другому: «Когда желаешь мести, рой сразу две могилы». Но, видимо, для тех, кто голосовал за резолюцию, высокие материи на предпоследнем месте...
Дьявол, как правило, прячется в деталях. И с этой точки зрения важной, как по мне, представляется почти фрейдовская оговорка г. Борусевича: «что хуже, на другой территории». Речь идет, очевидно об этнических украинские землях, где АК устроила настоящий террор против украинцев. Это не только земли, население которых пострадало от печально известной акции «Висла» (теперь они пренадлежат Польше). Это земли нынешней Украины, в том числе и Львовщина, где до сих пор вздрагивают от воспоминаний о набегах «аковцев».
Еще одной, не менее важной деталью, есть такая вещь. Если говорить о геноциде (а господин Борусевич дальновидно предостерегает не злоупотреблять этим термином, «чтобы в будущем не столкнуться с подобными обвинениями от других сторон»), то имеем вполне выразительную ситуацию. УПА на Волыни выступала как негосударственная боевая единица. Зато и пацификация 30-х годов, и зверства АК, NSZ (Narodovyh Sil Zbrojnyh) ChloStry (Chlopska Straz) осуществлялись как элемент государственной политики. Эти военные формирования действовали в четкой координации с легитимным (хоть и в изгнании), признанным несколькими государствами антигитлеровской коалиции (за исключением СССР) правительством Сикорского-Майского в Лондоне. Вот вам и предсказанное господином Борусевичем «будущее»: геноцид всегда трактовали и трактуют как «людобуйство» с согласия государства. В этом же, правительственном, контексте следует упомянуть и об ужасах Березы-Картузской, Явожно, Едвабного.
Клюнет ли Украина на логику хама? Такую ли логику принимают в Евроунии? Сейчас эти вопросы повисли в воздухе. Не потому, что, как считал Эли Визель, лауреат Нобелевской премии, бывший узник Бухенвальда, «каждый вопрос таит в себе такую силу, которой никогда нет ни в одном ответе...»?
Игорь Гулык
P.S. И вот результат: "В мировой истории нет ни одного случая геноцида, организованного не государством. Если применять подходы польских политиков к уничтожению украинских сел Сагринь, Павлокома, Верховины и десятков, если не сотен, других, то также можем их квалифицировать как «этнические чистки с признаками геноцида ». Напомним, что автор термина «геноцид» - всемирно известный юрист Рафаэль Лемкин - примером геноцида называл уничтожение польским войском украинского села Завадка Морохивська. Применение термина «геноцид» является неприемлемым и с политической точки зрения, ведь отрицает прежние дружественные отношения между Украиной и Польшей, является манипулированием памяти о прошлом, порождает новые конфликты.
Считаем искусственное обострение дискуссий вокруг вопросов польско-украинского конфликта, которые уже получили политическую оценку руководства Украины и Польши в 2003 году, играющим на руку России, где происходит опасная реабилитация сталинизма, Разговоры о «геноциде на Волыни», между прочим, имеют целью помешать распространению правды о Голодоморе как геноциде, унесший жизни миллионов украинцев.
Мы призываем украинское общество дать оценку антиукраинским действиям, которые сегодня происходят за пределами нашего государства, а также дать оценку "пятой колонне", которой является сегодняшний господствующий режим, которому безразличны национальные интересы. Также призываем должным образом почтить память украинцев, погибших от различных оккупационных режимов, в том числе польского. В частности, тех украинцев, которые погибли в результате действий подразделений Армии Крайовой и батальонов Хлопских. Отметить годовщину трагических событий, связанных с депортацией украинцев с их этнических земель в 1944-1945 годах, уничтожение украинских сел на территории Холмшины, Надсяння и Лемковщины в течение 1944 - 1945 годов".
Из заявления Львовского городского совета по постановлению Сената Республики Польша относительно событий на Волыни в 1943 году.
Узяти хоча б учорашню заяву маршалка Сенату Боґдана Борусєвіча. Людина, яка, за власним же зізнанням не голосувала за одіозний демарш, однак керується якоюсь дивною логікою: мовляв, українці теж можуть звинуватити поляків у геноциді - йдеться про напади Армії Крайової на українців у 1944 році. Ці напади були здійснені «що найгірше, на іншій території, і щодо інших українців, ніж тих, яких можна було б звинувачувати у Волинському злочині».
Недипломатичним сленгом це мало б означати: я спаплюжив ближнього, тож тепер очікуватиму від нього адекватної відповіді. Філософськи це виглядає дещо по-іншому: «Коли прагнеш помсти, одразу ж рий дві могили». Але, мабуть, для тих, хто голосував за резолюцію, високі матерії на надцятому місці…
Диявол, зазвичай, ховається у деталях. І з цього погляду важливою, як на мене, є майже фройдівська обмовка пана Борусєвіча: «що найгірше, на іншій території». Йдеться, вочевидь про етнічні українські землі, де АК влаштувала справжній терор проти українців. Це не тільки терени, які потерпіли від сумнозвісної акції «Вісла», а тепер належать до Польщі. Це землі нинішньої України, зокрема й Львівщина, де досі здригаються від згадок про наїзди «аківців».
Ще однією, не менш важливою деталлю, є така річ. Якщо вже говорити про геноцид (а пан Борусєвіч далекоглядно застерігає не зловживати цим терміном, «щоб у майбутньому не наразитися на подібні звинувачення від інших сторін»), то маємо цілком виразну ситуацію. УПА на Волині виступала як недержавна бойова одиниця. Натомість і пацифікацію 30-х років, і звірства АК, NSZ (Narodovyh Sil Zbrojnyh), ChloStry (Chlopska Straz) чинено як елемент державної політики. Ці воєнні формування діяли за чіткої координації з хоч і екзильним, але легітимним, визнаним кількома державами Антигітлерівської коаліції (за винятком СРСР) урядом Сікорского-Майского у Лондоні. Ось вам і передбачене паном Борусевічем «майбутнє»: геноцид досі трактували і трактують як «людобуйство» з подачі держави. У цьому ж, урядовому, контексті слід згадувати і про жахіття Берези-Картузької, Явожного, Єдвабного.
Чи поведеться Україна на логіку хама? Чи таку логіку толерують в Євроунії? Наразі питання зависли у повітрі. Чи не тому, що, як вважав Елі Візель, лауреат Нобелівської премії, колишній в’язень Бухенвальда, «кожне питання має у собі таку силу, якої ніколи немає жодна відповідь…»?
Ігор Гулик
P.S. І ось наслідок: "У світовій історії немає жодного випадку геноциду, зорганізованого не державою. Якщо застосовувати підходи польських політиків до знищення українських сіл Сагринь, Павлокома. Верховини та десятків, якщо не сотень, інших, то також зможемо їх кваліфікувати як «етнічні чистки з ознаками геноциду». Нагадаю, що автор терміна геноцид - всесвітньо відомий юрист Рафаель Лемкін - прикладом геноциду називав знищення польським військом українського села Завадка Морохівська. Застосування терміна «геноцид» є неприйнятним і з політичного погляду, адже заперечує дотеперішні приязні відносини між Україною та Польщею, є маніпулюванням пам'яті про минуле, породжує нові конфлікти.
Вважаємо штучне загострення дискусій довкола питань польсько-українського конфлікту, які вже отримали політичну оцінку керівництва України та Польщі у 2003 році, таким, що грає па руку Росії, де відбувається небезпечна реабілітація сталінізму, Розмови про «геноцид на Волині», між іншим, мають за мету завадити поширенню правди про Голодомор як геноцид, що забрав життя мільйонів українців.
Ми закликаємо українське суспільство дати оцінку антиукраїнським діям, що сьогодні відбуваються за межами нашої держави, а також дати належну оцінку "п'ятій колоні", якою є сьогоднішній панівний режим, якому байдужі національні інтереси. Також закликаємо належно вшановувати пам'ять українців, які загинули від різних окупаційних режимів, у тому числі польського. Зокрема, тих українців, які загинули внаслідок дій підрозділів Армії Крайової та Батальйонів Хлопських, відзначити річницю трагічних подій, пов'язаних з депортацією українців з їхніх етнічних земель у 1944-1945 роках, знищення українських сіл на теренах Холмшини, Надсяння та Лемківщини протягом 1944-1945 років".
Із заяви Львівської міської ради щодо постанови Сенату Республіки Польщі стосовно подій на Волині 1943 року
Більше читайте тут: «Шлях до примирення»
Логика хама
До сих пор не утихают страсти вокруг резолюции польского Сената относительно событий на Волыни в 1943 году. Галицкие областные советы принимают полные гнева документы, зато в самой РП считают нужным или отмалчиваться, или пользоваться аргументами, которые не слишком подходят для разговора в цивилизованном обществе.
Взять хотя бы вчерашнее заявление маршала Сената Богдана Борусевича. Человек, который, по собственному же признанию, не голосовал за одиозный демарш, руководствуется однако какой-то странной логикой: мол, украинцы тоже могут обвинить поляков в геноциде - имея в виду нападениях Армии Краевой на украинцев в 1944 году. Эти нападения были совершены «что хуже, на другой территории, и по другим украинцам, не тех, которые можно было бы обвинять в Волынском преступлении».
На дипломатичном сленге это должно означать следующее: я опорочил ближнего, и теперь точно могу ожидать от него адекватного ответа. Философски это выглядит несколько по-другому: «Когда желаешь мести, рой сразу две могилы». Но, видимо, для тех, кто голосовал за резолюцию, высокие материи на предпоследнем месте...
Дьявол, как правило, прячется в деталях. И с этой точки зрения важной, как по мне, представляется почти фрейдовская оговорка г. Борусевича: «что хуже, на другой территории». Речь идет, очевидно об этнических украинские землях, где АК устроила настоящий террор против украинцев. Это не только земли, население которых пострадало от печально известной акции «Висла» (теперь они пренадлежат Польше). Это земли нынешней Украины, в том числе и Львовщина, где до сих пор вздрагивают от воспоминаний о набегах «аковцев».
Еще одной, не менее важной деталью, есть такая вещь. Если говорить о геноциде (а господин Борусевич дальновидно предостерегает не злоупотреблять этим термином, «чтобы в будущем не столкнуться с подобными обвинениями от других сторон»), то имеем вполне выразительную ситуацию. УПА на Волыни выступала как негосударственная боевая единица. Зато и пацификация 30-х годов, и зверства АК, NSZ (Narodovyh Sil Zbrojnyh) ChloStry (Chlopska Straz) осуществлялись как элемент государственной политики. Эти военные формирования действовали в четкой координации с легитимным (хоть и в изгнании), признанным несколькими государствами антигитлеровской коалиции (за исключением СССР) правительством Сикорского-Майского в Лондоне. Вот вам и предсказанное господином Борусевичем «будущее»: геноцид всегда трактовали и трактуют как «людобуйство» с согласия государства. В этом же, правительственном, контексте следует упомянуть и об ужасах Березы-Картузской, Явожно, Едвабного.
Клюнет ли Украина на логику хама? Такую ли логику принимают в Евроунии? Сейчас эти вопросы повисли в воздухе. Не потому, что, как считал Эли Визель, лауреат Нобелевской премии, бывший узник Бухенвальда, «каждый вопрос таит в себе такую силу, которой никогда нет ни в одном ответе...»?
Игорь Гулык
P.S. И вот результат: "В мировой истории нет ни одного случая геноцида, организованного не государством. Если применять подходы польских политиков к уничтожению украинских сел Сагринь, Павлокома, Верховины и десятков, если не сотен, других, то также можем их квалифицировать как «этнические чистки с признаками геноцида ». Напомним, что автор термина «геноцид» - всемирно известный юрист Рафаэль Лемкин - примером геноцида называл уничтожение польским войском украинского села Завадка Морохивська. Применение термина «геноцид» является неприемлемым и с политической точки зрения, ведь отрицает прежние дружественные отношения между Украиной и Польшей, является манипулированием памяти о прошлом, порождает новые конфликты.
Считаем искусственное обострение дискуссий вокруг вопросов польско-украинского конфликта, которые уже получили политическую оценку руководства Украины и Польши в 2003 году, играющим на руку России, где происходит опасная реабилитация сталинизма, Разговоры о «геноциде на Волыни», между прочим, имеют целью помешать распространению правды о Голодоморе как геноциде, унесший жизни миллионов украинцев.
Мы призываем украинское общество дать оценку антиукраинским действиям, которые сегодня происходят за пределами нашего государства, а также дать оценку "пятой колонне", которой является сегодняшний господствующий режим, которому безразличны национальные интересы. Также призываем должным образом почтить память украинцев, погибших от различных оккупационных режимов, в том числе польского. В частности, тех украинцев, которые погибли в результате действий подразделений Армии Крайовой и батальонов Хлопских. Отметить годовщину трагических событий, связанных с депортацией украинцев с их этнических земель в 1944-1945 годах, уничтожение украинских сел на территории Холмшины, Надсяння и Лемковщины в течение 1944 - 1945 годов".
Из заявления Львовского городского совета по постановлению Сената Республики Польша относительно событий на Волыни в 1943 году.