Файл Малюти Скуратова
Десятиліття царствування Сатани, хвилі великих злочинів минулого деформують наш сповитий споживчою рекламою дрібний світ. З масних очиць дрібного чортовиння, обраного за мажоритркою, інколи проблискує інфернальний вогонь. Десь поміж нами ходить невидимий Малюта Скуратов чи прокуратор Єжов, напівпрозорий привид Арбузова блукає дощовими ночами, шукаючи втілення (його кабінет, до речі, до сих пір недоторканий); в глухих кабмінівських підвалах можна зустріти ще живого, вкритого павутиною кадебіста.
Без жартів - я зустрічав, повірте.
Все дуже просто. Суспільство схоже на жорсткий диск. Файли (форми суспільного ладу) стираються, але мінімально освічена людина знає, що зазвичай файл лише отримує від операційної системи мітку, що він видалений.
Але файл не помирає. Скоріше - засинає.
Справжнє видалення - кропітка та інтелектуальна робота. Щоб повністю стерти файл з жорсткого диску чи флешки, зробити повністю неможливим його відновлення спеціальними засобами, потрібна окрема програма, яка, як я здогадуюсь, багаторазово перезаписує інформацію на відповідних секторах чи творить інші форми екзорцизму.
В іншому випадку файли будуть тихенько лежати у сміттєвому кошику і чекатимуть на свій час.
Так і з суспільним ладом. Формально змінені «заголовки» створюють видимість змін. Але основна маса звичних взаємодій між людьми, «понятія» - неформальних кодекс взаємин - лишаються незмінними.
Аналогія з комп’ютерним файлом неповна, бо операційна система як би не помічає видалений файл. В соціумі «видалені файли» є ніби напіввидаленими, тобто постійно відчуваються у реальності та впливають на неї, хоча вже не такі помітні. Можна привести іншу, просторову аналогію- сталінський режим 30-х чи януковчський 2010-2013 го - це такі собі створені пустоти, форми в суспільного ладу, котрі, будучи навіть прибраними, весь час намагаються формувати процеси в країні. І дуже легко можуть повернутися в повній силі.
Без жартів - я зустрічав, повірте.
Все дуже просто. Суспільство схоже на жорсткий диск. Файли (форми суспільного ладу) стираються, але мінімально освічена людина знає, що зазвичай файл лише отримує від операційної системи мітку, що він видалений.
Але файл не помирає. Скоріше - засинає.
Справжнє видалення - кропітка та інтелектуальна робота. Щоб повністю стерти файл з жорсткого диску чи флешки, зробити повністю неможливим його відновлення спеціальними засобами, потрібна окрема програма, яка, як я здогадуюсь, багаторазово перезаписує інформацію на відповідних секторах чи творить інші форми екзорцизму.
В іншому випадку файли будуть тихенько лежати у сміттєвому кошику і чекатимуть на свій час.
Так і з суспільним ладом. Формально змінені «заголовки» створюють видимість змін. Але основна маса звичних взаємодій між людьми, «понятія» - неформальних кодекс взаємин - лишаються незмінними.
Аналогія з комп’ютерним файлом неповна, бо операційна система як би не помічає видалений файл. В соціумі «видалені файли» є ніби напіввидаленими, тобто постійно відчуваються у реальності та впливають на неї, хоча вже не такі помітні. Можна привести іншу, просторову аналогію- сталінський режим 30-х чи януковчський 2010-2013 го - це такі собі створені пустоти, форми в суспільного ладу, котрі, будучи навіть прибраними, весь час намагаються формувати процеси в країні. І дуже легко можуть повернутися в повній силі.