Парфьон. Зупинка на вимогу.

Jul 23, 2017 13:05

Парфьон з Мішою познайомився випадково, коли, нарешті, розміняв свою згорілу трикімнатку, квартиру-недопалок, на малосімейку. З його розповідей, кожна з яких була не сумісна з попередньою, квартиру скурили за його спиною чи то бандити за борги, чи то ласі на житлоплощу сусіди, чи то дружина, з якою остаточно перетерся зв’язок і яка одразу виїхала назад, в Росію, швидко, ніби підгазована її вітрами. Росія недавно унезалежнилась, нарешті, від України і почала стояти на її розігріві - тоді в зовсім іншому сенсі, ніж в теперішньому сценічно-фронтальному. Роздержавлення СРСР стало легким приводом для остаточного розшарування сім’ї. Для надійності розлучення обидвоє Парфьонови звелись до різних знаменників: він став одним п'ятидесятимільйонним, вона зменшилась до одної стоп'ятидесятимільйонної, відмежувалась від нього держкордоним. Він від'єднався від неї цілою країною, відступив, як здатні відступати, зменшуючись, але рухаючись вперед, ріки.

В Україні теж все текло і пекло: народжувались партії, колишні державні прапори стали партійними і навпаки, тимчасові імена вулиць відпадали вслід за потребою у колишніх героях, а старі віднаходились. На фасадах змінювались меморіальні дошки, ніби переключались канали.
Парфьон робився українцем, але космополітичним, поміркованим за мірками часу - бо громадянські почуття сильно стаднять.
Зі схильністю до драматизму і здатністю узагальнювати загальнолюдське нагнітав:

- Страна - это способ приспособления людей, ограниченный границей, самоограничение ограниченных. Из мемориальных досок сколачивается гроб истории человечства. Но пока что движется её инвалидная коляска - на колесах, которые глотали великие. А партийные флаги - это носовые платки истории, в отличие от флагов больших стран, которыми она попеременно укутывает голову, задолго до того, как начнёт вытирать ими со своего гроба пыль, в которую неизбежно сотрётся ихняя странная чрезмерная пылкость.

Повертаючись до улюбленої теми підпалу, Парфьон щоразу на чомусь палився, ніби той вогонь був вічним. Тоді, пред Мішою, він активно проживав першу психосексуальнуфазу пояснення пожежі - аналог фройдівської оральної - версію пожежі любові:

- Она сдала меня, как мозг сдают нервы. Финал отношений - это когда право на ошибки и мелкие глупости оставляет только каждый себе. Мы даже не стали чужыми, мы стали общими людьми. Её радость вызывала грусть, её боль вселяла спокойствие, её смелость вызывала страх, её воспоминания приводили к забытью, её голос отключал звук, её шероховатости делали её скользкой. Единственное, что было в ней надежного - её безнадежность. Уклончивость стала сквозным, главным свойством моей натуры.
Жизнь вдвоём можно прожечь, как худой фитилек, а можно, как бенгальский огонь. А можно, как бикфордов шнур - со взрывом в конце.
В общем, надоело быть изношенными половинками одной жопы, которая начала набирать глубину. А на выходе из любви большая турбулентность, трясет и бросает. Акт любви превращается в акционизм: ты не извергаешь, а извергаешься - впадаешь в приступы извергства. Потому что мужчине легче имитировать маразм, чем оргазм. Но теряя лицо, мы пытаемся подхватить какое-либо попавшееся, но попадаются только потерянные кем-то другим. В этом - природа лицемерия.
А любовь - это, с одной стороны, способ делиться жизнями, обменмваться ими, а не только секреторно-регуляторными выделениями через внедрения. А с другой стороны - это голодное чудовище, которому нечем жевать, потому что губы на месте зубов. Оно хочет пожирать, но получается лишь обсасывать и живьем глотать, и эти губы невозможно разнять: на них все держится - не у человека, а у человечества.
Потому у человека с человечеством - врожденный конфликт, отсюда - войны: каждый обиженный хочет уложить всех остальных, как только получает такую возможность в безнаказанном виде. Если фанатизм - следствие подавленного сомнения, то ненависть - это слишком освоенная любовь. Потому и любовные стихи пишутся, как жалобы.

Так что никогда не встрявай в любовь, она губительна, потому что сосредотачивает тебя на отношении кого-то к тебе, то есть унижает, отвлекает, цепляется за полы и пола. Потребность взаимности делает любовь нечистой, потому прежде, чем кого-то полюбить, надо очень полюбить себя, за двоих - за неё и за себя, чтоб в её недолюбовь не впиралось. Все любови, гепатиты и полёты в космос объединяет одно: они созданы для того, чтоб подать человеку знак, что он - дистанционно управляемая система.
Мне много раз удавалось из любви, как из гепатита в космосе, выбираться целым, но всегда с душевными потерями: через момент омрачения, за ним - помрачнения. Ведь в любви когда, например, один сходит с ума, то другому хочется немедленно сходить туда же. После неё в голове надо делать ревизию: проверять, что где лежит. Для этого надо иногда брать паузу в общении. Но с каждой ревизией в неуправляемом составе памяти находишь все меньше заначек. То, что делало тебе имя, сделало ноги, а ты и не заметил, на смех всем. В жизни и в роде занятий стоит постоянно что-то менять, чтоб вывести себя из-под прицела маразма и бесчувственности. Маразм, к счастью, долго целится.

Квартирний вогонь прибрав його манатки ретельніше, ніж дружина - свої. Був теплим і швидкосправним - зі знанням діла - тому що його по-колаборантськи підхопила велика бібліотека на три шафи. А кожен вогонь, як різновид істини, найкраще поширюється через книжки. Найтліннішими виявились вхідні двері, перетерті на попіл майже безслідно. Парфьон так і доживав тут без них. Просто перейменував пройму на «дверной проёб»:

- А теперь у меня всего одна проблема, но экзистенциальная: очень хочется спрятаться самому, но не от кого. Жизнь катит к финалу, когда самые важные люди уже позади. Времени на финал может понадобиться очень много, это не важно, потому что оно - не важно, о нем сожалеют посмертно: о непотраченном времени, а не о потраченном. И вот в один день обнаруживаешь, что тебе нечего сказать. Никому. То есть никому качественному ничего качественного.
Чтоб от кого-то прятаться, теперь придется с кем-то вступить в отношения, найду себе на старость тупую женщину - перейду на упрощенку - не надо будет напрягаться. Возраст - это же не то, как ты себя чувствуешь, а как ты чувствуешь других. Старые люди спасаются легко: переживанием друг за друга. И, ведясь на размазанные по телу желания с неясным анамнезом, но очевидным эпикризом, ходят кончать с той же установкой, с которой ходим сцать: чтоб на дольше хватило не заряда, а разряда.
Каждый возрастной этап пугает не номиналом, и даже не тем, что дает ощущение близости очередного нуля. А пугает тем, что этот ноль впереди, но чувствуешь ты его затылком.

Якшо любов завжди породжує відгук, то на будь-чию любов до нього Парфьон теж відгукувався любов'ю, але до градусу:
- Выпивка способна отодвинуть порог отчаяния, который собирался только что переступить. Когда трезвый - мне все равно, где жить, я тогда - депривированная личность, ничего не ощущаю. Даже злобы. Ни жалости. Моё давление тогда равно атмосферному, квартира становится камерой сенсорной депривации, ёмкостью без света и звука, в которой температура и плотность среды равны моей - что лишает ощущений, вводит в состояние вещи в себе.
Но лучше быть человеком не в себе, чем вещью в себе. Чтобы выйти из этой камеры - достаточно просто выпить. Всё - снотворное, только градус пробуждает, он - лучший друг, с ним всегда есть о чём. Он иногда подставляет, иногда спасает, с ним всё проходит быстрее, начиная с жизни, и ею же кончая.
Выпивание - это таки действительно способ пропустить: пропустить ненужные кусочки жизни. Оставшиеся, правда, в страхе слипаются в кластеры, одинаковые бластеры, бла-бла-бластеры. И еще эти пункты пропуска остаются на лице. На депривированную личность выпивка действует, как антидепривант: возвращает не зрение, но ощущение видимого, она - регулятор яркости телевизора, по которому смотришь жизнь, как наркотики - регулятор его цветности, а женщины - контраста.

Запах пожежі він ще довго носив зі собою і видихав в розмовах, не в змозі викашляти, «теперь пределы моего влияния - это пределы воняния. Вообще человек - это еще и разница запахов: между теми, которые он излучает и теми, которые он не приемлет. Потому многие люди стремятся к нулю. Всю жизнь мы переступаем пороги приемлемого - это и есть жизненный путь».

Гар засів глибоко в копанці його горла, як завалений ще живий шахтар: клич про допомогу може бути не звуком, а запахом. Або із запахом. Залишалось шахтаря підгодовувати, Парфьон запив за трьох. Чорне вугілля, як і чорні дні, відбілював білою, з аварійним натиском:
- Водка - это говорящая вода, она ищет рот, который для неё - как примерочная: заходит она в него в агрегатном остоянии, а выходит - в эфирном, со словами на плечах.

На нову хату перевозив, в основному, ці перенасичені фінальні запахи, «в запахах кроется много знаний - так же, как в людях кроется очень много незнаний, как и знаний электрического происхождения, что то же самое, незнания только в людях и живут».

Тим не менше, для урочистості процесу, щоб переїзд не виглядав переходом, найняв перший зустрічний бус на тій же вулиці - тепер вже ім. Бандери - припаркований непевним підозрілим шофером, падким до будь-якої роботи з проктологічною непосидючістю.
Робота ж Міші траплялась чимраз рідше, глибокий жовтень на очах все під ногами перетворював на ніщо - стояв повний Gloomy Sunday.
Тому одразу погодився допомогти цьому незрозуміло одягненому збідованому чоловікові в оранжевих шкарпетках, що підійшов із шиплячими звуками з-під ніг, які не відривав від землі, боючись перервати з нею зв’язок, ніби в цьому була небезпека - відірвавши ногу хоч на мить, не поцілити більше нею у землю. Від рухомого тертя тіло його наелектризувалось. Цим ніби пояснювався торч волосся на запійно-хаотичній голові. Тоді Парфьон назвав Мішу своїм Огнєутєшитєлєм і поінформував, що мріє про такого сина. Оцінивши нещастя, Міша грошей з нього не взяв, вперше відчувши себе чиєюсь мрією, а це коштує дорожче, він у виграші. У відповідь отримав запрошення позувати для портрету.

Згоду висловив зацікавлено - запитанням, в якій манері Парфьон малює. Той, вже освоївши пасажирське сидіння, як високопоставлене кабінетне крісло, призначене для нього, похитував у протифазі руками, ніби чашами терезів, зважуючи відповідь. В руках він тримав рівноцінні «за» і «проти»: мутну стальну масивну наповнену флягу і її зношену до ознак аненцефалії закрутку. Відповів, причмокуючи:

- Работаю в образном стиле компульсионизма - в физиономическом обсессионизме - всегда рисую одно и то же. Но по-разному. Это не рисунки, это пойманные побеги краски.

Впиваючись в дефініцію, Парфьон в цю мить впивався не одною лише дефініцією: вперше в салоні було порушено сухий закон. Але так природньо, що наруги Міша не вгледів, а з почутого вловив лише «сіонізм», до якого щось чомусь компуль-доважилось. Хотів зробити вигляд, що все зрозумів, тільки обличчю ніяк не вдавалось вийти на оптимальний свій вираз. Його почуття не те, щоб змішались, але розмістились не в тій послідовності, не на своїх рівнях, втратили звичну поверховість.

Мішу захоплювало бажання вміти говорити схоже, гіпнотична магія довгого словесного ряду, зухвалість недосяжного висловлювання, особливо виплекана цим смачним голосом, що сочився з пересохлого грунту потрісканого сльозонепроникного лиця. Всю вологу шкіри ніби ввібрав він, голос, який чомусь тут же додав зі звичним цинізмом, закошеним під пафос:
- Непонимание - иногда единственное спасение, именно оно сделало красивыми глаза собак и коров, и даже мне иногда на красоту глаз указывают. - Про що б Парфьон не говорив - ніби щось підсумовував, або оплакував власнi слова.
- Творить надо на тонкой границе понимания и непонимания, на их пределе. Потому главное - вовремя прекратить все понимать, иначе этого предела не найдешь, и обрушишься в лубочный беспредел.

Міша повівся, на деякий час зажив під проводом Парфьона, адептувався. В голові поселилось шось стороннє. Воно приводило у систему його розуміння все почуте від цього чоловіка з підвищеним стажем сп'яніння, що став першим пияком, спілкування з яким Міша не вважав втраченим часом. Забавно було чути, що бухло має ті ж технічні параметри, шо й автомобіль: оберти, швидкість розгону, кінські сили, вихлоп, кількість дверей, тобто протилежних виходів, дальність фар… - чути від алкохаризмата, що коли випиває - то не настільки сам піддається впливу алкоголю, наскільки алкоголь підпадає під його вплив, стає його жертвою, а не навпаки - окупував Мішину свідомість, яка залюбки колаборувала, замість хліба-солі виносячи бухлеце, котрим він взявся підживлювати Парфьона натще. Бо у кожній їжі Парфьон знаходив нечистоту експерименту:
- Если уж пьешь - дай градусу доступ: не ешь. Пища, принятая к алкоголю, столь же безответна, как алкоголь, принятый не к разговору. В момент правильного выпивания происходит секс, интим - не половой, но с не менее загадочной близостью между выпивающими, также неизвестной природы, с не меньшим наслаждением и с таинством нерождения вконце.
Я пью потому что воспетое Ницше Вечное Возвращение на самом деле относится только к трезвости: она зачем-то вечно возвращается, как сбегающая собака, которую можно сто раз продать. Только у меня - обратная субъектность, теперь это я - сбегающая собака - от трезвости. А она всё возвращается в меня, как преступник на место преступления.

Парфьонове алаверди втілювалось у нові малюнки, якими він поповнював фонди ЦПХ - центру парфьонової художності, на який перетворився фургон, обвішаний ними зсередини. Всупереч зауваженню Парфьона, що свіжі картини не можна вживати, тобто розвішувати, одразу: вони повинні настоятись, як все, що створено з метою п'янити.
Найзубастішу було замощено на лобовуху - як табличку з номером маршруту, тільки наділену богоугідництвом панельної іконки шофера, такий оберіг від ментів, святий лик у бойовому розписі, в кольорових шрамах з фарби. Іконостас іноді й є захисною бойовою розмальовкою.

Загалом схвалюючи алковідпірність доброякісного друга, Парфьон не втримувався застерігати:
- Непьющий жертвует многим во имя задержания здоровья, садит его на цепь, превращая себя в собачью будку для него, вынужденного обгавкивать предложения. Но все равно оно сбежит вовремя, хоть и другим боком - по причине блокады естественных путей выхода. Потому что здоровье - это компонент души, а не материи, ему надо дать дорогу, осветить выход: оно любит волю. Организации охраны здоровья должны охранять его только от человека. Чтобы быть счастливым, а не программным - надо к здоровью относиться, как к ресторанной музыке: не важно, откуда оно взялось, куда уйдет и чьим вкусам отвечает. Главное - потеснее откружить со всеми этими пульсирующими платьями вокруг, пока она играет. Ты еще долго будешь её слышать, когда она утихнет, а музыканты бессвязно уснут на столах - потому что фантомной бывает не только боль, но чаще - чувство отсутствия боли, путающее вибрацию с пульсацией.

Кружляти відтепер справді було де: рівно навпроти нової хати на Сорохтея виявився клуб «Глобус», куди Парфьон зачастив по ночах, шоб побиватись за «дочасно» втраченою молодістю. Там його і побивали - за пєтушиний прикид, нєпоняткі в наглому базарі та вікову невідповідність. Тож дружбу зі страхітливим Мішою Парфьон дбайливо тримав у голові, як ядерну кнопку за Слотердайком: нею все одно нема як скористатись, але завдяки їй можна потикатись до ворогів знову і знову. Бо вночі більше приплестись було нікуди. А тільки ночі й любив, «за то, что в отличие от дней, у которых всегда строевая, они умеют меняться календарными местами, и ночь на суботу может прийти со вторника на среду. Жизнь - это же косичка: вчера отходили от позавчерашнего, сегодня заходили в завтра, завтра отходили от сегодня, послезавтра заходили в послепослезавтра, так и плетемся».

Парфьон, модельний ряд

Previous post Next post
Up