Люстрація та боротьба з корупцією - химери революції
В процесі боротьби з узурпацією, що зі змінним успіхом триває останні місяці, в інформаційному просторі, окрім здорових ідей, спливають і дивні, щоб не сказати більше. Я маю на увазі, серед іншого, так звану «боротьбу з корупцією» (пишу в лапках, тому що ця назва не відповідає тому явищу, про яке йдеться), а також люстрацію. Почну з першої.
Корупція (від лат. corrumpere - псувати) - це ситуація, коли посадовець в рамках своєї службової діяльності ставить особистий інтерес вище інтересу свого роботодавця, тобто розпоряджається майном роботодавця на свою, а не на його, користь. Приміром, якщо менеджер банку видає клієнту позику під занижений відсоток і отримує за це хабара від клієнта, то вони разом з клієнтом обкрадають банк. Якщо шериф, вибраний і утримуваний місцевою общиною, покриває злочинця, то він стає його співучасником, оскільки він та злочинець залишаються у виграші, а постраждалий програє.
Тепер інша ситуація: припустимо, деяка територія знаходиться під окупацією, і певній категорії людей окупанти наказують здати цінності або здатися самим, окупаційна поліція виконує це розпорядження. В цьому разі окупанти є узурпаторами: вони розпоряджаються чужою свободою та власністю. Якщо один з потенційних постраждалих дає хабар поліції, він цим захищає свою власність від узурпатора. Поліціянт, коли бере хабар, замінює більшу узурпацію (на користь окупаційної влади) меншою (на свою користь).
Ці ситуації не просто відмінні, вони протилежні по своїй суті. В першому випадку йдеться про агресію, в останньому - про захист від агресії. Перший випадок, який тільки, власне, і слід називати корупцією, призводить до втрат, другий - до виграшу. Проблема полягає в тому, що в наших умовах більшість явищ, які називають корупцією, відносяться до другої категорії, тобто до ситуації, коли населення захищається від наведення своїх порядків людьми, яких ніхто не просив наводити тут свої порядки.
Коли санстанція або пожежники чіпляються до підприємства, вони діють як узурпатори - бо ні власники фірми, ні їх контрагенти не просили їх визначати, які саме заходи безпеки мають вживатись фірмою. Коли ДАІ ловлять порушників не там, де вони становлять небезпеку, а там, де найпростіше порушити безглузде в даній ситуації правило, вони діють як узурпатори, вказуючи людям, як їм жити, коли їм це ні разу не потрібно. Податківці теж діють як узурпатори, бо у оподатковуваних ніхто не питав, скільки саме вони хочуть платити податків і які послуги за це отримувати. У всіх цих випадків те, що називають «корупцією», насправді є всього лише захистом від агресії.
Зрозуміло, що всі ці випадки, порушуючи загальну дисципліну дотримання порядку, негативно впливають на ситуацію зі справжньою корупцією, тобто з порушенням вироблених суспільством норм взаємоіснування. Але побороти це тим, що у нас називають «боротьбою з корупцією» - методами примусу - справа цілковито безнадійна, бо поки існує узурпація, буде існувати і боротьба з узурпацією, і ця боротьба буде, наскільки вдасться, знешкоджувати («корумпувати») будь-яку агресію проти себе. Відомо, що навіть самі дисципліновані нації, стаючи окупантами на чужих територіях, отримували розквіт «корупції» в своїх рядах. Тому якщо йдеться про реальну, а не показову, боротьбу з корупцією, то її треба починати з дерегуляції, продовжувати дерегуляцією, і продовжувати дерегуляцією багато років. Лише тоді, коли серед норм, які планується впроваджувати, узурпаційною буде значно менше половини, а більшість буде вироблена суспільством для себе, можна говорити про те, що примус з дотримання норм принесе більше користі, ніж шкоди.
Тепер про люстрацію. Як правило, під люстрацією мають на увазі позбавлення людей деяких громадянських прав за певною формальною ознакою (наприклад, членства в тій чи іншій організації). Лунають заклики на кшталт заборони партій. Зрозуміло, що роботодавець, тобто ми, може вибирати собі робітників (чиновників) за будь-якими критеріями. Однак коли говорять про люстрацію, йдеться не про те, що в рамках існуючих механізмів призначення посадовців народ нізащо не захоче бачити там представника тої чи іншої політичної сили. Ні, йдеться про те, щоб заборонити людям можливість обіймати певні посади, незважаючи на думку частини населення, яка хотіла б їх там бачити. Це можна зрозуміти в тому випадку, коли людина зчинила злочин проти особистості (а інших злочинів не буває). З певною натяжкою можна зрозуміти і подібну заборону для всіх членів безумовно злочинної організації, тобто такої, в яку людина не може потрапити, не вчинивши злочин, або не може в її рамках діяти, не чинячи їх. Але забороняти людям вибирати собі робітників з інших причин - це вже відверте насилля і над тими, хто хоче мати собі цих робітників, і над тими, хто хоче цим робітником стати. Щоб оголосити організацію злочинною в зазначеному сенсі, потрібна дуже серйозна доказова база, і я абсолютно впевнений, що ні регіоналів, ні комуністів це визначення не стосується. У лавах регіоналів попутників більше, ніж «донецьких», у комуністів є маса цілком порядних людей старого гарту. Ближчими до цього критерію, мабуть, виявляться податкова адміністрація на пару з різноманітними відділами по боротьбі з «економічною злочинністю», але їх щось не дуже пропонують люструвати.
Насамкінець спільне зауваження щодо «боротьби з корупцією» і щодо люстрації. Заміна людей не може дати ефекту доти, доки не буде зруйнована система, що змушує людей діяти відомим чином. Поки наша влада не перестане бути окупаційною, ці два лозунги залишаться шкідливими химерами. Тому пропоную відкласти в бік ці лозунги, і зайнятися облаштуванням інфраструктури горизонтальної взаємодії людей.