Роздуми про онлайн-спілкування
От, скажімо, смайли. Типографський прийом, покликаний передавати емоційну складову текстового повідомлення. Я їх сам часто вживаю. Але я їх вживати не люблю. Чому? Дуже просто: смайли це спрощений варіант передачі того, що можна передати і без смайлів. Нормальною мовою. Таке спрощення і сплощення може бути виправдане інтерактивністю спілкування і коротким часом на відповідь, однак навіщо виправдовуватися?
Або, скажімо, аватарки. Їх ще називають юзерпиками, від чого мені дуже смішно. Я довго не розумів, нащо ж вони потрібні. Тобто я розумів, що самовиразитися можна у візуальному образі, однак ні найменшої потреби у такому самовираженні у мене не було. Збагнув тоді, коли почав читати онлайн-журнали аватарки дозволяють більш-менш орієнтуватися у діалозі, хто що говорить і яку позицію захищає. Тобто відіграють піктографічну роль. Користуватися підпорами в онлайн-спілкуванні буває необхідно, аватарки в журналах саме той випадок.
Чи от, наприклад, статуси в асьці. Я довго сприймав custom статуси як ознаку, що людина викаблучується. Тепер можу погодитися, що це цілком нормальний спосіб подолати проблему невидимості співрозмовника, коли не можна сказати, в якому настрої зараз людина, чи варто лізти до неї зі своєю розмовою. Хоча сам статуси використовую лише для повідомлення про відсутність. Мабуть, тому, що у всіх інших випадках я готовий відповісти людині.
Можливо, я зануда і консерватор, але я намагаюсь використовувати подібні підпорки мінімально. Тобто з міркувань ввічливості повідомлення про відсутність, щоб людина не говорила з /dev/null, аватарка в ЖЖ (обовязково зроблю), щоб зручніше було читати мої бійки в коментарях. А для всього іншого вистачить чистого тексту.
ЗІ englishman, прохання не вбивати за «статус». alexuol, прохання не вбивати за «custom».